Віра Миколаївна Дубина з Гребінки – приклад того, як в будь-якому віці можна бути корисною суспільству, можна власними силами наближати перемогу. Пенсіонерці вже 71 рік, вона й гадки не мала, що в неї не буде вільного часу на пенсії. Але ті завдання, які вона ставить перед собою щодня, її окрилюють. Вона не зважає на хвороби та поганий зір, не нарікає на долю, а береться за роботу з захопленням, адже це лище маленька крапля у боротьбі за нашу Перемогу!
Віра Миколаївна та Григорій Петрович – залізничники. Чоловік працював зварювальником у локомотивному депо, а жінка – телефоністкою у дистанції сигналізації та зв’язку. Сини Дмитро та Сергій теж пішли батьківською стежиною – обрали залізничні професії. Сергій зараз працює машиністом у ПЧ -18. А син Дмитро мешкає з родиною у Чернігові, працює машиністом на залізничному транспорті.
З перших днів війни вибухати почало на Чернігівщині. Окупанти швидко рухалися по українській землі, знищуючи все на своєму шляху. Віра Миколаївна та Григорій Петрович втратили спокій та рівновагу, адже в Чернігові залишалися діти та онука Настя. Лише у березні родина сина разом з друзями змогла дістатися до Гребінки. Два місяці вони мешкали в родинних оселях. Віра Миколаївна і досі зі сльозами на очах переповідає те, що доведося дітям пережити.
Тож, коли рідні повернулися до звільненого Чернігова, Віра Миколаївна вже не змогла бути осторонь цієї біди. Чим могла , допомагала переселенцям, що оселилися в Гребінці. Носила їм теплий одяг, продукти харчування, вязала дитячі шкарпетки. Найтяжче було виживати родинам з дітьми, адже тікали сім’ї без своїх речей.
А потім Віра Миколаївна долучилася до наших майстринь, які щоденно працюють над тим, аби нашим воїнам було хоч трошки тепліше в’яжуть для захисників теплі шкарпетки, вкладаючи в свою роботу не тільки сили, але й турботу про кожного, хто наразі боронить Україну.
Віра Миколаївна з дитинства опанувала в’язання на спицях. Її мама, Марія Федорівна Батрак залишилася сиротою в 7 років. І в’язання їй допомогло вижити, змайструвати собі одежину, вив’язати теплі речі. Тож і доньку вона навчила в’язати, адже цю науку за плечима не носити, обов’язково згодиться.
Раніше Віра Миколаївна в’язала для своїх рідних та для себе. А зараз ця робота її ще більше окрилює, адже в’яже вона для солдатів. Щодня відкладає всі справи, аби більше зв’язати, поки холодно. Адже найгірше нашим хлопцям взимку мерзнути в окопах. Якщо ніхто не відволікає, то жінці вдається вив’язати за день одну шкарпетку. Вже більше 35 пар зв’язала Віра Миколаївна для воїнів-захисників… Григорій Петрович допомагає дружині розпускати в’язані речі, змотує пряжу в клубочки. Домашній запас пряжі швидко закінчився, тож жінка купує в’язаний одяг у секонд-хенді. Також гребінківці передають пряжу для в’язання. Л.С.Кохно та Людмила Ладченко передали в’язальниці нитки. Вже й з них жінка нав’язала шкарпеток. А прикрасити свої вироби попросила сусідку, першокласницю Маргариту Гаркавенко. Дівчинка виготовила жовто-блакитні бантики, щоб поєднати шкарпетки в пари, намалювала малюнки воїнам-захисникам. Для солдатиків родина склала домашнє варення, придбала необхідні ліки від застуди, смаколики.
Ті посилочки тепла та любові з Гребінки підтримають наших воїнів захисників та наблизять нашу спільну Перемогу.
Наталія Стеценко.
Фото Світлани Педоряки.
