Наша землячка зі Слободо-Петрівки Валерія Лях минулого року отримала визнання Європейського фізичного товариства. Рада ESPD та Європейського відділу фізики Сонця (EPS/EAS) присудили Валерії нагороду – Премію ESPD імені Джанкарло Ночі для молодих дослідників – за її вагомий внесок на ранніх етапах кар’єри в моделюванні динаміки сонячних протуберанців.
Її робота поєднує сучасні МГД-симуляції (магнітогідродинамічні) з фізичним аналізом для вирішення давніх питань щодо поведінки протуберанців, зокрема, їхніх великоамплітудних коливань та обертальної динаміки. EPS – засноване у 1968 році. Європейське фізичне товариство зі штаб-квартирою в Мюлузі, (Франція) – міжнародна професійна організація, яка об’єднує фізиків, національні фізичні товариства, університети та дослідницькі інститути по всій Європі. Вручали нагороду Валерії президентка Європейського фізичного товариства Маїрі Сакелларіаду та Патрік Антолін, голова Європейського підрозділу сонячної фізики.
Валерія Лях на Великодні свята приїжджала до батьків у рідну Слободо-Петрівку. Вона залюбки погодилася поспілкуватися з нами та розповісти читачам “Гребінчиного краю” про свої здобутки, про шлях сільської дівчини у світовій науці, про своє ставлення до життя, війни і Сонця, яке вона досліджує.
Валерія із захопленням говорить про своє село, про свою родину, про навчання в Слободо-Петрівській школі, де працює її мама – Таміла Петрівна Лях. Вона більше тридцяти років викладає дітям українську мову та літературу, тато Євгеній Володимирович – залізничник. Подружжя Ляхів виховало чудових дітей: донечку Валерію та сина Євгенія. Лєра каже: “Я надихаюсь своєю родиною. У мене – найкращі у світі батьки. Хоч і вважаю себе людиною світу, та раз у рік я повинна побувати вдома, щоб не втрачати коренів. Особливо красиво тут весною. Оживає природа після зими, пробуджуються дерева і квіти. Цього разу мене радісно зустріли проліски, що рясно зацвіли у дворі. Ми садили їх разом з дідусем Володимиром Васильовичем. Дідуся вже немає, а блакитні квітки – як світлий спомин про нього…”
Валерія має особливі стосунки з квітами. Вони викликають у дівчини “ностальгічну сльозу”, як каже сама Лєра, за рідною домівкою, за батьками, за важливими подіями в її житті. “Моя мама – знана квітникарка. В неї вдома, навіть, кактуси квітнуть. Причому ті квіти – неймовірної краси. Їх фото – у моєму телефоні. А квітник вдома – то різнобарвне диво. І красуні троянди, і поважні лілії, і айстри, і жоржини. А я дуже люблю гербери. Вони у моїй пам’яті ще зі шкільного випускного. Батьки подарували мені букет гербер, коли я закінчила школу…”, – розповідає Валерія.
Теплі стосунки у Лєри з братом Євгенієм, він геолог, вчиться в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. “Женя займається не менш цікавою справою, – каже Лєра. – Я щиро захоплююся його діяльністю. Геологія – надзвичайно цікава наука, у якій поєднали-ся різні захопливі дисципліни: фізика, хімія та географія”.
Про навчання у Слободо-Петрівській школі у Валерії Лях теж багато приємних спогадів. Всі предмети їй давалися легко. У старших класах вона більше зацікавилася фізикою та математикою, брала активну участь у предметних олімпіадах, проводила наукові дослідження та захищала роботи у відділеннях математики і фізики Полтавської МАН, отримувала призові місця на обласному та районному рівнях. Ці предмети тоді в сільській школі викладала Н. В. Олійник. “Наталії Вікторівні вдалося викликати в мене інтерес до фізики, вона вміла зацікавити дітей своїм предметом.
Складні задачі мені подобалися найбільше. І гарні результати на олімпіадах підкріпили моє бажання цим займатися в майбутньому”, – каже Валерія. Дівчинка обрала фізику для складання випускного іспиту, тоді це було ЗНО. Із 200 можливих Валерія Лях склала на 194 бали.
У 2011 році Валерія закінчила школу з відзнакою. Тоді мама переконала доньку пройти в Полтаві пробне тестування з фізики, яке організовував університет Шевченка перед вступною кампанією. Влітку на адресу дівчинки прийшов лист-рекомендація для першочергового зарахування в університет. Далі – навчання на кафедрі астрономії та фізики космосу фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. “Причому, коли обирали дослідницьку спеціалізацію, якось мало студентів висловили бажання вивчати фізику Сонця. А мені було цікаво не там, де всім, тому я зрозуміла, що сонячна фізика – це моє”, – розповідає Валерія.
Студентка не пошкодувала про свій вибір. Вчитися на фізичному факультеті було непросто, адже високі вимоги до студентів. Та й рівень знань виш давав високий, і вчитися було цікаво. Пощастило Валерії і з науковим керівником Романом Івановичем Костиком – українським астрономом, спеціалістом з фізики Сонця і сонячно-земних зв’язків. Роман Іванович – завідувач відділу фізики Сонця Головної астрономічної обсерваторії НАН України, член-кореспондент НАНУ, лауреат Державної премії України і Премії НАНУ імені М. П. Барабашова. Саме Роман Іванович надихнув Валерію вступати в аспірантуру за кордоном. Його дружина – Наталія Геннадіївна Щукіна, український фізик та астроном, член-кореспондент НАН України, учасниця багатьох міжнародних проєктів, зокрема, разом з Інститутом астрофізики на Канарських островах в Іспанії й Астрономічним інститутом Утрехтського університету в Нідерландах. Наталія Геннадіївна теж виступала науковим керівником талановитої студентки.
І Лєра вступила до аспірантури в Інституті астрофізики Канарських островів (Іспанія), де її наукова робота була зосереджена на моделюванні фізичних процесів в атмосфері Сонця під керівництвом професорів Мануеля Луни та Олени Хоменко. Саме у співпраці з ними Валерія здійснила перші публікації своїх наукових досліджень.
За чотири роки Валерія об’їздила сонячні острови, де багато телескопів. Канарські острови – це група вулканічних островів, розташованих поблизу північно-західного узбережжя Африки, приблизно за 100 км від Марокко. Архіпелаг складається з семи основних островів: Тенеріфе, Гран-Канарія, Ла-Пальма, Ла-Гомера, Ель-Йерро, Лансароте та Фуертевентура. За роки роботи в сонячній фізиці науковиця мала нагоду відвідати обсерваторії на островах Тенеріфе та Ла-Пальма. “Канарські острови – одне з кращих місць на Землі для спостережень за небом. Вдале географічне розташування найбільшої обсерваторії в світі, де зібрані найкращі європейські сонячні та нічні телескопи”, – розповідає Валерія Лях. Сонячні телескопи в цих обсерваторіях використовуються для вимірювання з високою точністю магнітного поля Сонця, властивостей плазми в фотосфері і хромосфері, а також для зоряної спектроскопії з високою роздільною здатністю.
Молода науковиця вміє доступно і популярно розповісти про складні фізичні процеси на Сонці, про Полярне сяйво, а також про астрофізику в цілому. І вважає, що наука повинна бути доступною для дітей, щоб зацікавити їх вивчати та піднімати загальний рівень знань. “Адже час людського життя – це миттєвість. Світ і космос – безмежно цікаві! Їх варто розуміти. Користь науки – це розуміння світу, в якому ми живемо”, – із захопленням говорить Валерія.
Так колись маленьку Лєру зацікавили батьки, коли подарували Атлас світу із зображенням сонячної системи. Дівчинка знала порядок планет і назви напам’ять. “Всі діти – дослідники. Їх інтерес до вивчення потрібно підтримувати, заохочувати. Батькам треба вірити в дітей, не ламати їм крила”, – каже Лєра. Але й підтверджує, що лише мріями високих результатів не досягнеш. Потрібно цікавитись різними дисциплінами, розвивати в собі таланти, наполегливо працювати.
Після захисту дисертації та здобуття ступеня доктора філософії (PhD) з астрофізики Валерія продовжила дослідження в цьому напрямку в Університеті Левена (Бельгія) під керівництвом професора Роні Кеппенса, співпраця з яким стала для неї дуже цінним досвідом. Саме разом із ним вона опублікувала наукові статті, у яких було представлено дослідження, що згодом здобуло високе міжнародне визнання.
Наразі вона працює науковим спів-робітником в Університеті Осло (Норвегія), де займається моделюванням сонячної атмосфери, поєднуючи теоретичні підходи зі спостереженнями, отриманими за допомогою одного з найпотужніших наземних інструментів – Шведського сонячного телескопа. Минулого року Європейське фізичне товариство відзначило її премією імені Джанкарло Ночі як найкращу молоду вчену року за вагомий внесок у дослідження фізики Сонця на ранніх етапах академічної кар’єри.
Валерія продовжує свою наукову роботу, розуміючи, що значна частина досліджень не одразу приносить очікуваний результат, але саме це є невід’ємною частиною наукового пошуку. Песимізму додають і думки про рідну землю, про війну в Україні. Колеги не завжди розуміють тривожність Валерії за своїх рідних, адже у них немає війни. “Та я намагаюсь будь-яким способом мислити позитивно, не засмучуватися. Вірю в перемогу, в те, що все буде добре в нашій Україні. Щиро допомагаю іншим. Від цього і мені краще. Підтримую своє фізичне та ментальне здоров’я, – розповідає Валерія. – Найкраще, що піднімає настрій, – це Сонце. Багато Сонця. Воно заворожує”.
Наталія Стеценко.
Фото Анатолія Кисіля та із архіву Валерії Лях в обсерваторії на острові Ла-Пальма біля Шведського сонячного телескопа.
