Багато населених пунктів зникає з карти України в силу різних обставин і у різні часи. Гребінківщина теж має такі зниклі села. Не раз ми згадували невеличке красиве і милозвучне село Журавка, що знаходилося між Покровщиною і Григорівкою. Нічого не лишилося від вулиць і хат, лише горбочки землі нагадують старі поховання. Жителі Григорівського старостату вирішили зберегти цю втрачену назву для нащадків. “Коли ми обирали, як назвати наш жіночий фольклорний ансамбль, згадали про зникле сусіднє село. У Журавці жили родичі, знайомі, куми наших бабусь. Це наша історія, це наші традиції. І народні пісні ми відтворюємо давнього походження. Ті, що співали жінки, які проживали на нашій місцевості”, – розповідає директорка Григорівського сільського будинку культури Ольга Іванівна Дячок.
Вже минуло десять років від дня створення жіночого фольклорного ансамблю “Журавка”. Зараз до складу творчого колективу входять Ольга Іванівна Дячок, Ганна Іванівна Сальнік, Валентина Іванівна Кроковець, Ганна Іванівна Черства, Валентина Павлівна Ковалець, Любов Дмитрівна Бородько. До репетицій і виступів часто долучається і Марія Гайдай, яка мешкає у Черкасах. Жінка товаришує з учасницями ансамблю, приїздить у Григорівку до куми і завжди приходить на репетиції. А якщо не може приїхати, то зв’язується з подругами по вайберу. Також намагається бути присутньою на всіх звітних концертах і виступах фольклорного ансамблю. Адже “Журавка” – це справжня берегиня народної пісні, українських традицій та пам’яті поколінь. Учасниці колективу не лише зберігають старовинний спів, а й повертають до життя давні народні пісні, які колись лунали у кожній хаті, на вечорницях, весіллях і родинних святах.
Жінки з “Журавки” дбайливо збирають пісенний спадок свого краю, відшукують забуті мелодії та передають їх молодшому поколінню. Їхні виступи завжди наповнені щирістю, душевним теплом і любов’ю до рідної землі. Неодноразово колектив здобував перші місця на районних мистецьких оглядах-конкурсах. За фахом О.І.Дячок – організаторметодист клубної роботи, навчалася у Гадяцькому культурно-мистецькому коледжі. Та в рідному селі Ольга Іванівна працювала вихователькою і директоркою дитячого садочку, працювала в школі. “Та завжди мені до вподоби було культурне життя на селі, любила організовувати різні мистецькі заходи для односельців”, – каже Ольга Іванівна. Вона залюбки читає вірші, знає багато гуморесок, вміє декламувати і організовувати концерти. Підтримкою в її починаннях завжди є сім’я: чоловік Михайло Михайлович та доньки Інна, Мальвіна, Наталія. Син Сергій зараз боронить нашу землю у лавах прикордонників. Розрадою і підтримкою для бабусі і дідуся є онуки – Роман, Вероніка, Анна, Катерина, Микитка, Мак-сим.
Діяльність ансамблю “Журавка” давно вийшла за межі сцени. За ініціативи Ольги Іванівни та учасниць колективу у селі було створено справжню хату-музей – осередок української старовини та народного побуту. У цій хаті жінки зібрали безцінні речі своїх бабусь і прабабусь: старовинний одяг, хустки, вишиті сорочки та рушники, глиняний посуд, дерев’яні скрині, предмети домашнього вжитку. Кожна річ тут має власну історію та береже тепло людських рук. Багато у колекції чудових вишиванок бабусі Ольги Іванівни – Марти Гнатівни Хребет. Окрасою хати – музею є і вишиті сорочки, рушники та портрети роботи старій-шини села Григорівка – дев’яностооднорічної Ганни Назарівни Мукогоренко.
Хата-музей стала місцем зустрічей, творчих вечорів, мистецьких заходів і народних свят. Тут лунали пісні, проводилися майстер-класи, збиралися люди, яким небайдужа українська культура. Гостями хати-музею були аматори сцени зі Стукалівки та Тополевого. Спільно вдалося відтворити, інсценізувати та записати старовинний місцевий обряд сватання, викупу нареченої та весілля.
У цій оселі звучали пісні і приповідки сторічної давнини. Артисти були одягнені у раритетні корсетки та плахти, сорочки та жупани…
…Війна внесла свої корективи у життя громади. Старовинна хата стала прихистком для переселенців. Саме тут знайшла тимчасовий дім мама з дитиною з інвалідністю, яка приїхала з Харківської області, рятуючись від війни. Анжеліка Трущова з сином Дмитром приїхала у Григорівку у квітні 2022 року. Жінка не залишилася осторонь життя села. Вона з великою вдячністю і повагою ставиться до музейної оселі: пере рушники й вишиванки, дбайливо розвішує їх на свої місця, підбілює старовинну хату, доглядає за порядком. Вона бере участь у сільських толоках, допомагає в прибираннях, відвідує концерти ансамблю “Журавка” і поступово стала частиною місцевої громади.
Історія “Журавки” – це не лише про пісню. Це історія про людяність, єдність, пам’ять і силу української жінки, яка в найтяжчі часи зберігає культуру, підтримує інших і творить добро. Саме завдяки таким людям живе українська душа, а народна пісня продовжує звучати над рідною землею. А “Журавка” з Григорівки залишається берегинею традицій наших бабусь.
Наталія Стеценко.
Фото із сімейного архіву О.І.Дячок.
