20 квітня у Майорщині відбулася зворушлива та знакова подія – відкриття меморіальної дошки видатному українському вченому, досліднику української літератури, професору Василю Васильовичу Яременку. Саме тут, у Майорщинській школі-інтернаті, він працював у 1953-1956 роках – у період, який став надзвичайно важливим для формування його як педагога і науковця. У той час у закладі працювали педагоги – вихованці Антона Макаренка, що значною мірою вплинуло на становлення молодого вчителя.
На жаль, 29 жовтня 2025 року Василь Васильович Яременко – видатний український філолог, педагог, літературознавець, заслужений діяч освіти України відійшов у Вічність. Його поховали у селі Романки, на Полтавщині, у селі, яке стало для нього рідним, адже тут проживала мама. Його життя було прикладом відданого служіння українській науці, культурі та освіті.
Понад тридцять п’ять років він присвятив роботі в Київському національному університет імені Тараса Шевченка: з жовтня 1966 до січня 2001 року працював викладачем, старшим викладачем, доцентом, а згодом професором факультетів журналістики, а згодом філологічного. Його ім’я добре знане в академічних колах не лише як ученого, а й як наставника, який виховав цілу плеяду молодих науковців і прищеплював любов до українського слова, історії культури та духовності.
Василь Яременко є автором понад двохсот наукових праць, упорядником десятків видань класики українського письменства, серед яких – чотиритомне видання “Українське слово” та багатотомник творів Бориса Грінченка. Його наукові ініціативи суттєво сприяли розвитку філологічної освіти та піднесенню авторитету української гуманітарної науки.
За свої заслуги він був відзначений численними державними нагородами, зокрема, орденами “За заслуги” всіх трьох ступенів, а також престижними літературними преміями – імені Григорія Сковороди, Івана Нечуя-Левицького, Володимира Короленка, Володимира Винниченка, Олени Пчілки.
На урочистий захід завітала його родина: дружина Світлана Михайлівна та сини – Богдан і Ярослав. Разом із ними приїхав друг і колега Іван Михайлович Забіяка. Рідні привезли із собою значну кількість книг, написаних ученим. Ці видання будуть передані до Майорщинської ЗОШ І-ІІІ ступенів та Гребінківської бібліотеки, щоб усі охочі могли ознайомитися з науковою спадщиною дослідника.
Особливо зворушливою стала згадка про нашу землячку Віру Трохимівну Улянченко, яка добре пам’ятає Василя Васильовича ще з юних років – тоді їй було лише 17, і вона працювала разом із ним у школі-інтернаті. За станом здоров’я вона не змогла бути присутньою на заході, але її донька Тетяна передала спогади матері про перші кроки майбутнього професора в педагогіці. За її словами, він завжди був небайдужим, ерудованим, начитаним і глибоко освіченим.
Меморіальну дошку встановили на фасаді Майорщинської спеціальної школи. Значну роль в організації заходу відіграв громадський діяч Анатолій Дорошенко.
Директорка закладу Надія Миколаївна Ричка зазначила, що колектив школи щиро пишається тим, що в їхніх стінах працювала така визначна людина. Вона підкреслила, що тепер учні матимуть можливість глибше вивчати українську літературу та наукову спадщину вченого.
У своєму виступі син Василя Васильовича Богдан Яременко подякував за вшанування пам’яті батька та закликав молоде покоління досліджувати українську історію й літературу, любити Батьківщину та бути її патріотами.
На заході також був присутній міський голова Віталій Колісніченко, який висловив глибоку повагу до постаті вченого та наголосив на важливості збереження пам’яті про видатних людей, життя яких пов’язане з Гребінківщиною.
Цей пам’ятний захід став не лише даниною шани видатному науковцю, а й важливим кроком у збереженні історичної пам’яті та вихованні нових поколінь українців.
…На меморіальній дошці зображений усміхнений чоловік у поважному віці – серед книг, які були сенсом його життя, його працею і його покликанням. У його погляді – доброта, мудрість і водночас легка іскра смутку, бо серце справжнього патріота завжди болить за долю своєї Батьківщини.
Василь Васильович Яременко залишив по собі не просто наукові праці – він залишив світло знань, любов до українського слова і віру в силу національної культури. Його спадщина живе у його дітях, у його учнях, у його книгах і в серцях тих, кого він надихнув.
І тепер, дивлячись на цю меморіальну дошку, кожен згадуватиме: тут працював не просто вчений – тут жила і творила Людина, яка щиро любила Україну і залишила по собі вагомий, незгасний слід.
