Ще школярем Антон Магденко захоплювався фільмами про рятувальників, які працювали у горах і в найскладніших умовах надавали медичну допомогу людям. Тоді він ще не знав усіх тонкощів професії, але вже розумів: хоче мати знання і навички, які допомагатимуть рятувати людські життя. Сьогодні Антон – наймолодший парамедик Гребінківської підстанції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
У січні 2013 року на базі пункту невідкладної медичної допомоги було створено новий структурний підрозділ: Гребінківську підстанцію екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Цей структурний підрозділ підпорядковується Лубенській станції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. На підстанції працює дві фельдшерські бригади. Вісім парамедиків підстанції надають екстрену допомогу жителям Гребінківської громади та сусідніх. Ще у 2014 році підстанція одержала новий санітарний автомобіль “Сітроен”, який облаштований сучасним медичним обладнанням. Працівники підстанції пройшли курси удосконалення і підвищення кваліфікації, щоб більш професійно і кваліфіковано надавати медичну допомогу хворим.
Перш ніж влитися у цей дружний колектив підстанції, Антон закінчив Гребінківську гімназію. Можливо, вибір професії був для нього не випадковим, адже у родині є медики. Та остаточно визначитися з майбутнім фахом допомогло саме бажання бути корисним людям.
Після школи Антон вступив до Лубенського медичного училища, де здобув освіту за спеціальністю “лікувальна справа”. Навчання давало не лише теоретичні знання. Студенти багато практикувалися, а Антон, за його словами, ще зі студентських років дуже хотів скоріше прийти у професію.
Практику проходив у Лубенському військовому госпіталі, у різних відділеннях Лубенської районної лікарні. Там отримав перший серйозний досвід спілкування з пацієнтами, навчився діяти у різних ситуаціях, працювати в команді. Згодом ці знання стали особливо важливими, коли почав виїжджати на екстрені виклики.
У жовтні 2020 року Антон Магденко повернувся до рідного міста і почав працювати на Гребінківській підстанції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Робота парамедика – це постійна готовність до того, що наступний виклик може бути зовсім не схожим на попередній. Тут немає можливості заздалегідь знати, з якою ситуацією доведеться зіткнутися. Це може бути дорожньо-транспортна пригода, раптове погіршення стану людини, травма, інсульт, інфаркт, гострий біль чи інша ситуація, коли допомога потрібна негайно.
– У нашій роботі головний ворог – час, – говорить Антон. – Кожна секунда важлива, щоб врятувати людське життя.
Саме тому парамедик має діяти швидко, але водночас спокійно і професійно. У такі моменти немає часу на сумніви. Потрібно оцінити стан пацієнта, надати необхідну допомогу та прийняти правильне рішення.
Досвід, отриманий під час навчання та практики, допомагає Антону й сьогодні. Але справжня школа професії – це щоденні виклики. Кожен із них дає нові знання, нові навички й нове розуміння того, наскільки відповідальною є робота екстреної медичної допомоги.
Парамедик працює не лише з пацієнтом. Часто поруч перебувають схвильовані рідні, які розгублені й не знають, що робити. Тому медик повинен уміти не тільки надати допомогу, а й знайти правильні слова, пояснити ситуацію, заспокоїти людей.
Однак є проблеми, які не залежать від професійності чи бажання медиків допомагати.
Антон говорить, що під час викликів іноді дуже не вистачає додаткових рук.
– Було б добре, якби на виклик їхали два парамедики, – зазначає він. – Коли ситуація складна, одна людина фізично не може зробити все одночасно.
Проблемою залишається і нестача медичних працівників. Коли людей у бригаді мало, навантаження на кожного зростає.
Ще одне важливе питання – безпека самих медиків.
– Не вистачає і захисту медиків, адже виклики бувають різні. Часто пацієнти перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, мають психологічні розлади, – розповідає Антон.
Для медиків це означає додатковий ризик. Бригада приїжджає допомогти людині, але не завжди може передбачити її поведінку. Іноді той, кого намагаються врятувати, може становити небезпеку для самих медичних працівників.
Попри труднощі, Антон залишається у професії вже шість років. Паралельно він продовжував навчання і здобув вищу освіту за спеціальністю “реабілітолог” у Полтавському національному університеті.
Та професія – лише частина життя Антона. Він не обмежує себе роботою і постійно знаходить час для занять, які допомагають відпочити, підтримувати фізичну форму та розвиватися.
Антон пише вірші, любить велосипедні поїздки, займається плаванням. В його поезії – краса рідної природи, філософія життя, добра і бережного ставлення до всього оточуючого. Раніше хлопець мав таке правило – на вихідних обов’язково їздив плавати на річку. Причому, не лише на нашу Оржицю, а й на Удай, що протікає в Пирятинській громаді. Антон за добу може проїхати 200 кілометрів велосипедом. Дослідив всі місцеві дороги та дороги сусідніх громад. Окремо медик цікавиться масажем, закінчив курси масажистів у Лубнах й отримав додаткові практичні знання. Зараз у вільний від роботи час робить масажі. Усе це також пов’язане з його професійними інтересами та бажанням краще розуміти можливості людського організму. “Плавання та масаж – це складові реабілітації”,- розповідає Антон.
Кілька років роботи в екстреній меди-цині, додаткова освіта за спеціальністю “реабілітолог” у Полтавському національному університеті, курси масажу, постійна практика – усе це свідчить про одне: Антон не зупиняється на вже здобутому.
Його професійний шлях – приклад того, як дитяче захоплення може перерости у справжнє покликання. Колись школяр Антон дивився серіал “Альпійський патруль” і захоплювався людьми, які приходили на допомогу там, де було найскладніше. Сьогодні він сам щодня виїжджає туди, де людині потрібна допомога просто зараз.
І, мабуть, найважливіше у цій професії – не лише знати, що робити, а й бути готовим зробити це вчасно. Адже за кожним викликом – людське життя, для порятунку якого іноді справді важлива кожна секунда.
* * *
Тече собі річка спокійно і рівно,
Крізь трави зелені, поля і гаї.
І сонце у хвилях всміхається дивно,
А вітер їй шепче мелодії свої.
Так само і серце нехай не міліє,
Хай добрість у ньому, мов річка, живе.
Хто щиро кохає, хто вірить,
надіється —
Той світло крізь темряву людям несе.
Не треба багатства, щоб щастя
дарити,
Достатньо тепла і простих добрих
слів.
Бо жити по серцю — це значить
любити
І залишати добро після своїх слідів.
* * *
Матір-Природа тихенько ступає,
Росою сріблястою землю вкриває.
Річками співає, шумить у гаях,
І сонце тримає в небесних руках.
Вона нам дарує і квіти, і поле,
І вітер ранковий, і чисту водицю.
Лікує нам душу зелене роздолля,
Дає кожній пташці у небі напиться.
Та просить натомість зовсім
небагато:
Не нищити землю, а щиро любити,
Дерева саджати, джерела плекати,
Щоб дітям прекрасний цей світ
залишити.
Бо Матір-Природа — початок живого,
У кожній краплині її доброта.
І хто береже її серцем і словом —
Тому вона щедро дарує життя.
Антон МАГДЕНКО.
Фото із сімейного архіву.
