Гребінківці попрощалися з молодшим сержантом Андрієм Шевченком, який віддав своє життя за Україну.
Сьогодні, біля рідного дому нашого воїна-земляка Андрія Шевченка зібралися найрідніші люди, земляки, друзі і побратими захисника, щоб провести його в останню дорогу.
16 липня 2026 року у Львівській лікарні Святого Пантелеймона від тяжких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання, помер Захисник України, житель міста Гребінки, молодший сержант Андрій Михайлович ШЕВЧЕНКО.
Андрій народився 24 березня 1995 року у Гребінці. Навчався у Гребінківській загальноосвітній школі №1, згодом здобув професію автомеханіка у Прилуцькому професійно-технічному училищі та працював за фахом у місті Києві.
З початком повномасштабної війни став на захист рідної землі. Після проходження військового вишколу у навчальному центрі «Десна» отримав звання молодшого сержанта. Боронив Україну на Краматорському напрямку, був оператором безпілотних літальних апаратів у складі військової частини А0989.
Війна забрала у матері найдорожче — сина. Без Андрія залишилися мама Наталія та брат Віталій. Батька він втратив раніше.
Траурний мітинг розпочав перший заступник міського голови Володимир Зінченко. Володимир Миколайович від імені міської ради та усіх земляків Гребінківської громади висловив щирі співчуття рідним, зачитав імена всіх героїв-земляків, що віддали своє життя за Україну. Присутні вшанували їх пам’ять Хвилиною мовчання.
«Рідні, друзі та всі, хто знав Андрія, пам’ятатимуть його добрим, відповідальним, щирим чоловіком, який завжди був готовий підтримати, допомогти та захистити найдорожчих людей», – сказав Володимир Миколайович.
Щирі співчуття родині, близьким, друзям та побратимам Героя висловили також заступниця завідуючої філії Гребінківської ЗОШ І-ІІ ступенів №1 Віта Шкода, представник Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Разом із настоятелем Свято – Миколаївського храму усі ми разом помолилися за упокій душі Героя.
…І ось настала найважча хвилина. Траурний мітинг закінчився. Героя востаннє пронесли тією стежкою, якою він бігав ще хлопчиком — поспішав додому, зустрічав друзів, мріяв про майбутнє. Востаннє він побував біля рідної оселі, де на нього завжди чекали.
Сьогодні ця стежка стала дорогою прощання. І, мабуть, ще ніколи вона не була такою важкою для тих, хто йде поруч. Бо проводжаємо не просто воїна — проводжаємо сина, рідну людину, нашого земляка, частинку громади, яку війна вирвала з життя.
Але він не зникне з нашої пам’яті. Він залишиться у спогадах, у фотографіях, у розповідях рідних і друзів, у тих місцях, де колись лунав його голос. Залишиться у нашій вдячності за те, що став на захист України тоді, коли це було найважче.
Ми пам’ятатимемо його завжди. Бо надто дорогою ціною дається нам свобода — життями тих, хто мав ще жити, любити, ростити дітей, повертатися додому. І наш обов’язок — не лише схилити голови сьогодні, а й берегти пам’ять про кожного Героя, завдяки кому Україна має майбутнє.
Вічна пам’ять і слава нашому землякові. Нехай рідна земля прийме його з миром, а пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях людей.
