У Гребінківській гімназії відбулося надзвичайно зворушливе, яскраве та креативне свято Останнього дзвоника для випускників і першокласників. Цей день був сповнений щирих емоцій, усмішок, сліз радості та теплих спогадів, які назавжди залишаться у серцях учнів, учителів і батьків.
Особливо феєрично на святковій лінійці з’явилися першачки — маленькі, безпосередні, щирі, вони наповнили подвір’я гімназії світлом дитинства та радістю. А ось випускники вийшли урочисто й поважно. Їх вели ті, хто був поруч упродовж шкільних років — класні керівники та перші вчительки, які колись навчали їх писати перші літери й робити перші кроки у шкільному житті.
Багато добрих напутніх слів та щирих побажань пролунало цього дня на адресу випускників від директора гімназії Олександра Отченка, заступниці міського голови Лесі Радченко та начальниці відділу освіти Ольги Кудрик. Вони бажали молоді впевнено йти до своєї мрії, не боятися труднощів та завжди залишатися людьми з добрим серцем.
Особливо проникливою стала невеличка сценка, у якій випускниця вела діалог із собою — маленькою першокласницею. Вона ніби через роки говорила до себе дитячої: не боятися, вірити у власні сили, бути щирою та справжньою. Цей момент торкнувся серця кожного присутнього й викликав сльози навіть у дорослих.
Щирі слова подяки та побажань лунали також від учителів і батька одного з випускників. А справжнім сюрпризом стала пісня у виконанні самих випускників — із теплим і таким важливим закликом не забувати телефонувати старим друзям, берегти спогади та цінувати тих, хто був поруч у найкращі роки життя.
Останній дзвоник — це не лише прощання зі школою. Це нагадування про те, як важливо у вирі дорослого життя залишатися щирими й добрими людьми, не втрачати здатності дружити, підтримувати й пам’ятати. Нехай випускники завжди бережуть у серці своїх однокласників, учителів і рідну школу — місце, де починалися їхні мрії, формувався характер і народжувалися справжні друзі. Бо саме шкільні роки залишаються тим теплим світлом, до якого людина подумки повертається все життя.
