Андрій Денисенко
Злітали й повертались
В земне своє гніздо
І завжди залишались
Людьми на всі-всі сто!
Ставок до дна прозорий,
Аж видно небеса.
А в ньому – перші зорі –
Яка ж таки краса!
Нам уявити важко,
Ну як було б без зір.
Як небо – та без пташки,
Район наш – та без сіл,
Як квітці – та без трунку…
Святе не обезсудь.
Це мрії будять думку,
А час шукає суть.
Усе у поєднанні
В природі і в житті.
Не пізнані і знані
І зорі, і путі.
Травиночка лоскоче
Лице, мов чарівник…
І зорі дуже хочуть,
Щоб ми вдивлялись в них.
Вдивлялись, дивувались,
І всесвіту, й собі
Й ніколи не здавались
З недобрим в боротьбі.
Злітали й повертались
В земне своє гніздо
І завжди залишались
Людьми на всі-всі сто.
Ми в світі – неокремі:
Здійміть до зір лице.
Й ми на зорі живемо,.
Тож вдумаймося в це…







