13 жовтня минає два роки від дня загибелі нашого земляка, мужнього Захисника України, Героя України Олександра Чухна. Два роки болю, невимовної туги й гіркої втрати. Два роки, відколи він не з нами, але його мужність, відданість Україні та любов до рідного краю продовжують жити в серцях тих, хто його знав, любив і шанує його подвиг.
Напередодні цієї скорботної дати у Гребінківському Центрі культури і дозвілля відбувся вечір пам’яті Олександра Чухна. Зібралися рідні, друзі, знайомі та вдячні земляки, щоб згадати людину, яка віддала своє життя за Україну, за мирне майбутнє свого народу.
Олександр народився 14 червня 1992 року в Харкові. Навчався у Гребінківській школі № 2, згодом вступив до Київського політехнічного інституту. У 2014 році став до лав Національної гвардії України, брав участь в антитерористичній операції, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини.
Старший лейтенант із позивним «Турист» командував піхотною ротою 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Рубіж». Для своїх побратимів він був не лише командиром, а й наставником, другом і надійною опорою. Його життєве кредо промовляло саме за себе: «Я поведу хлопців лише туди, куди піду сам». Це були не просто слова, а принцип, яким він керувався у службі. Олександр цінував життя кожного свого підлеглого, адже розумів, що для воїна немає нічого дорожчого за життя та повернення додому.
Він став офіцером за покликом серця. Своє служіння Україні сприймав як велику відповідальність, а любов до рідної землі доводив щоденними вчинками. Олександр загинув, прикриваючи свій підрозділ, залишившись вірним побратимам і військовій присязі до останнього подиху.
Від імені Гребінківської громади слова співчуття рідним і вдячності за подвиг Героя висловив заступник міського голови Валерій Волошин. У його словах звучали біль утрати та глибока шана до людини, яка стала прикладом мужності, честі й самопожертви.
Особливо щемливими були спогади тих, хто знав Олександра з дитинства. Своїми думками та теплими згадками поділилася його колишня вчителька, сусідка мами, Марія Василівна Стрілець — яка пам’ятає Олександра ще зовсім юним. У кожному спогаді оживав він справжній: щирий, добрий, відкритий до людей, сповнений життєвої енергії та великих мрій.
Відеоспогади передали однокурсник Олександра, його перша вчителька та дружина Ірина. Їхні слова були сповнені любові, вдячності й болю. За кожною розповіддю стояли особисті миті, дорогі серцю спогади та усвідомлення того, наскільки непоправною є ця втрата.
Особливим подарунком пам’яті став короткий документальний фільм, який передали побратими з бригади «Рубіж». У ньому Олександр поставав очима тих, хто пліч-о-пліч із ним проходив найважчі випробування. Надійний командир, вірний товариш, людина, якій довіряли життя, — таким його пам’ятають бойові побратими. Їхні слова ще раз засвідчили: справжнього командира поважають не лише за звання, а передусім за вчинки, людяність і готовність розділити небезпеку зі своїми воїнами.
Зворушливим моментом вечора став відеоролик зі світлинами із сімейного архіву. На екрані змінювалися кадри з дитинства та юності Олександра: усміхнений хлопчик, який з любов’ю обіймає маму, радіє життю, дивиться у майбутнє з надією. У цих світлинах — цілий світ родинного тепла, щасливих митей і мрій, яким судилося здійснитися не повністю. Дивитися на них без сліз було неможливо. Адже за образом мужнього офіцера, Героя України, завжди залишатиметься син, чоловік, друг — рідна людина, яку так боляче втрачати.
А наприкінці вечора сталося особливе, майже нереальне повернення. З екрана до присутніх звернувся сам Олександр — його голос прозвучав у залі, коли він читав вірш. На мить здавалося, що час зупинився, а Герой знову поруч зі своїми земляками. Його слова стали ще одним нагадуванням про те, що людина продовжує жити у своїх справах, думках, голосі та пам’яті тих, кому вона дорога.
Емоційного звучання вечору додали патріотичні пісні й танцювальна композиція у виконанні викладачів та вихованців Гребінківської дитячої школи мистецтв. Працівники Центру культури та дозвілля Наталія Мехедова і В’ячеслав Романов представили кілька пісенних композицій, які торкалися найглибших струн душі. У кожній мелодії відчувалися біль утрати, вдячність Захисникам і віра в Україну, за яку вони віддали найдорожче.
Цей вечір був не просто спогадом про загиблого воїна. Він став свідченням того, що подвиг Олександра Чухна не забутий, що його ім’я назавжди вписане в історію нашої громади та України. Його мужність і відповідальність, безмежна любов до рідного краю та відданість побратимам залишаються прикладом для наступних поколінь.
Немає слів, здатних утішити материнське серце, залікувати рану від утрати сина чи повернути родині найдорожчу людину. Та хочеться вірити, що поряд із невимовним болем у згорьованому серці матері завжди житиме гордість за сина — мужнього воїна, справжнього офіцера, Героя України.
Два роки без Олександра. Але не два роки забуття. Бо Герої живуть доти, доки про них пам’ятають, розповідають їхні історії, бережуть їхні слова й передають їх наступним поколінням.
Світла пам’ять Олександру Чухну. Вічна шана і слава Герою України, який віддав життя, обороняючи наш край і нашу державу!
