Знову чорна звістка зібрала людей у спільному горі. Ще одна родина втратила найдорожчу людину, ще одна сторінка болю вписана в історію нашої громади. Гребінківщина провела в останню путь свого земляка, Захисника України, старшого солдата Петра Петровича Сиротюка, життя якого передчасно обірвалося 18 листопада 2026 року. Йому було лише 35…

Цього дня небо затягнули важкі хмари, без перерви лив холодний осінній дощ. Похмура погода ніби розділяла людський біль і скорботу. Біля рідного будинку Петра зібралися рідні, близькі, друзі, односельці, представники влади та військові, аби провести Захисника в останню путь. У руках – квіти, у поглядах – сльози, у серцях – невимовний біль. Люди прийшли віддати останню шану землякові, подякувати за його мужність і жертовність, схилити голови перед пам’яттю воїна.
Зі словами щирих співчуттів до рідних та всіх присутніх звернулися перша заступниця міського голови Леся Радченко, староста Почаївського старостинського округу Володимир Шкарбан та представник Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У своїх виступах вони висловили глибоку скорботу з приводу непоправної втрати, подякували Петру за мужність, відданість Україні та виконаний військовий обов’язок. Рідним побажали сил і витримки пережити це важке горе. Адже жодні слова не здатні втамувати біль від втрати близької людини, особливо коли її життя обірвалося так рано.
Заупокійну службу за спочилим воїном провів настоятель Свято-Миколаївського храму отець Микола. У спільній молитві присутні просили Господа прийняти душу Захисника у Царстві Небесному, дарувати їй вічний спокій, а рідним – духовної сили пережити важке випробування.
Петро Сиротюк народився 7 лютого 1991 року в селі Абражіївка Приморського краю. У 2009 році разом із родиною переїхав на Полтавщину, до села Почаївка, яке згодом стало для нього рідним.
Навчався у професійно-технічному училищі села Лазірки, де здобув професію кухаря-кондитера. Працював у сільському господарстві в селі Лазірки. Був людиною праці, сумлінно ставився до своїх обов’язків, умів цінувати прості життєві речі. Своєю щоденною працею робив внесок у розвиток рідного краю.
Коли Україна потребувала захисту, Петро не залишився осторонь. Він став до лав українського війська, обравши шлях воїна. Мав звання старшого солдата, служив старшим стрільцем-вогнеметником 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А3719.
Він виконував бойові завдання, захищав українську землю, своїх побратимів, кожного з нас. Захищав право України бути вільною, а майбутніх поколінь – жити під мирним небом.
Та доля розпорядилася інакше. 18 листопада 2026 року серце Петра Петровича зупинилося. Йому назавжди залишиться 35 років. Не судилося здійснитися багатьом задумам, не судилося прожити ще стільки щасливих днів поруч із рідними. Не судилося повернутися додому, до мирного життя, заради якого він боровся.
Цього дня дорога, якою рухалася траурна процесія, стала дорогою скорботи й вдячності. Люди виходили, аби віддати останню шану воїну. Для рідних це непоправне горе, для друзів і знайомих – болюча втрата, для всієї Гребінківської громади – ще одне нагадування про надзвичайно високу ціну нашої свободи. Наш обов’язок – пам’ятати про це, пам’ятати його ім’я, його шлях і його жертовність.
Нехай молитва полине до небес за упокій душі Героя. Нехай Господь дарує йому вічний спокій, а рідним – сили пережити цю непоправну втрату.
Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України Петру Сиротюку! Герої не вмирають, доки живе пам’ять про них!














