В пам’ять про Іраїду Василівну ЛИНЬКО

В Криму є старовинне місто Феодосія, що в перекладі означає “Богом дана”. Воно засноване ще в VI столітті до нашої ери греками, вихідцями з міста Мілет (Мала Азія). Це був типовий грецький поліс, тобто місто-держава Феодосія на березі Чорного моря, має зручну і велику гавань, яка могла одночасно прийняти 100 торгових суден. В усі часи тут розвивались торгівля, ремесла, навколо міста були родючі землі, сприятливі для розвитку садівництва.Саме в цьому старовинному українському місті пройшли дитячі і юнацькі роки молодої, красивої дівчини на ім’я Іраїда, що в перекладі з грецької означає: “З роду Богині Гери”. За грецькою міфологією Гера – сестра головного Бога Зевса. Дослівне трактування імені звучить так: мудра, сувора, педантична, цілеспрямована, вимоглива до себе і навколишніх. Даючи таке оригінальне ім’я, батьки запрограмували своїй дитині майбутнє.


Ще в дитинстві Іраїда переглянула фільм “Сільська вчителька”. Він справив на неї велике враження. Дівчина поставила собі за мету – стати сільською вчителькою.
Іраїда успішно навчалася в школі, завжди була активною в шкільних справах. Після закінчення 9-го класу Іраїда вступила до училища зв’язку. В цей час у Феодосії проходив строкову військову службу молодий, красивий юнак із села Олександрівки Гребінківського району. На одному із вечорів відпочинку Василю сподобалась красива молода дівчина на ім’я Іраїда. Молодята почали зустрічатись, а потім і одружились.
Весілля було скромне, наречена була у білій сукні, яку пошила сама. Але пара була радісною і щасливою. Після закінчення військової служби Іраїда і Василь вирішили їхати до м. Полтава, щоб бути ближче до батьків чоловіка. Звичайно, Іраїді дуже складно було розлучатись із своїм рідним містом, але вона кохала Василя і ладна була їхати за ним.


Молода сім’я оселилась у Полтаві. Тут народилась їх перша донечка – Анжеліка – мамина красуня і розумниця, як і її мама. Та щастя сім’ї затьмарила страшна біда – Василь був тяжко травмований на будівельному майданчику, де він працював будівельником.
Невтішним був діагноз лікарів – чоловік повністю втратив можливість рухатись. Це був іспит долі для молодої сім’ї. Але Іраїда і Василь підтримували одне одного і боролись. Василь робив все, щоб стати на ноги, а дружина допомагала йому. Вдень вона сиділа біля ліжка чоловіка, вночі працювала. В цей час маленька Анжеліка була в цілодобових яслах.
Боротьба за життя тривала майже рік і завершилась перемогою – Василь став на ноги. Згодом сім’я переїхала до батьків Василя – в село Олександрівку.
Батьки Григорій Омельянович і Феодосія Михайлівна були добрими людьми. Вони радо зустріли молодят, шанобливо ставились до невістки. Для жителів села була дивина, як така міська дівчина приживеться в селі, як звикне до сільського побуту. Але Іраїда швидко пристосувалась до всього: навчилась доїти корів, працювати на городі. В цей час молодята вирішили будувати свій власний будинок. Сім’я поповнювалась – народились ще дві чарівні донечки – Оксана і Олена. Іраїда наполягала, щоб Василь здобував спеціальну освіту. Спочатку він закінчив аграрний технікум, а потім здобув вищу освіту.
Його шанували в селі, добре знали в районі. Працював на керівних посадах в селі, обиравсь депутатом сільської ради. Дружина в усьому підтримувала чоловіка, була для нього мудрою порадницею. Надійною опорою для молодої сім’ї були батьки Василя.


Підростали три донечки, але Василь дуже хотів синочка. Мрія всіх членів сім’ї збулась – народивсь хлопчик, якого найменували Андрійком. Він став улюбленцем сім’ї. Але Іраїда не забула про свою мрію – стати сільською вчителькою. І коли їй було вже 33 роки, а Андрійку шість місяців, вона вступила на стаціонарне відділення Черкаського педагогічного інституту ім. Б. Хмельницького. Рік довелося навчатися на стаціонарі, а потім – на заочному відділенні. В цей час були мобілізовані всі сили великої родини. Андрійка доглядали всі разом. Іраїда успішно навчалась, закінчила вуз. Її дитяча мрія збулась – вона стала сільською вчителькою. І не просто вчителем, а вчителем з великої літери. Мені пощастило відвідувати її уроки, які були справжнім святом для учнів. Іраїда Василівна була ініціатором всіх добрих справ, які проводились в школі і в селі.
Під керівництвом вчительки працював шкільний драматичний гурток. Вихованці гуртка успішно виступали на районних предметних олімпіадах, конкурсах художньої самодільності.
Василь і Іраїда були активними учасниками сільської художньої самодільності. Вони завжди виконували головні ролі у виставах драматичного гуртка. Сільські аматори сцени радували своїми виступами не тільки жителів свого села, а їздили до інших сіл району, де їх радо зустрічали глядачі.
У дружбі, сімейній злагоді встигали все. Дім був завжди наповнений дитячим сміхом, любов’ю, добротою. Діти виростали дружніми, в усьому допомагали один одному.
Швидко пролетіли роки. Один за одним випорхнули, мов пташки, з сім’ї дівчата. Старша – Анжеліка вивчилась і стала, як і мама, прекрасним учителем. Оксана і Олена обрали професію лікаря. Найменший, Андрій, здобув педагогічну освіту. В 2015 році він пішов захищати нашу країну від ворогів, став учасником АТО. Був поранений, лікувався в госпіталі. А потім навчався, здобув ще одну вищу освіту – військового. Нині він має військове звання – майор. Разом із сестрою Оксаною вони воюють в ЗСУ на Сході України.
Ще чотири члени родини Линьків воюють на різних фронтах. Звичайно, за кожного з них Іраїда Василівна переживала і турбувалась.
І взагалі вона турбувалась за всіх дітей, внуків, двох правнуків. З них п’ятеро здобули вищу освіту. Старший внук – фінансовий директор однієї з київських фірм, а наймолодший Богдан навчається в медичному навчальному закладі. Він улюбленець гребінківців, дипломат Міжнародних, Всеукраїнських конкурсів читців байок. А першою, хто навчив його так майстерно читати байки, була його люба бабуся Іраїда.
Тринадцять років тому назад велике горе прийшло в сім’ю – помер Василь Григорович. Вся велика родина з усіх сил боролась за його життя, але, на жаль, цього разу були безсилими. Іраїда Василівна тяжко пережила втрату коханого.
В пам’ять свого чоловіка вона залишила все так, як було при ньому. Навіть, навчилась доглядати його улюблених бджіл – стала досвідченим пасічником. Весь час обробляла город, садила всього багато, доглядала за кізками, яких дуже любила. Діти, внуки часто приїздили до неї, допомагали у всьому.
Але в січні 2024 року велике горе прийшло у велику родину – тяжко захворіла Іраїда Василівна. Всі підтримували її, а вона боролась за життя. За день до смерті, коли вже не могла говорити, написала на листку паперу такі слова: “Мрію про Перемогу, хочу побачити рідне море”.
Зупинилось серце цієї чудової, незвичайної жінки, воно все життя обігрівало всіх любов’ю, турботою.
Вся велика родина Линьків, друзі, жителі села проводжали в останню дорогу красиву жінку, яка носила ім’я грецької богині.
Разом із своїм чоловіком вона залишила великий слід на цій землі.
Від імені всіх, хто знав цю славетну жінку, посилаємо Царство Небесне і вічний спокій її душі.
Великій, дружній родині Линьків бажаємо продовжити справу своїх батьків – Іраїди Василівни і Василя Григоровича – справжніх великих українців.