Войовничі справи і подвиги чоловіків оспівані історією, яку писали чоловіки. Жінкам призначалося інше: берегти домашнє вогнище, піднімати дітей, а ще – чекати чоловіків, які йшли на війну. Образ жінки, традиційно, завжди ніс з собою тепло і затишок, мир, ніжність і спокій.
Однак жінки в різні часи стояли на захисті своєї країни – і за часів козацтва, і за часів революцій і воєн 20-го століття. Лише останні роки ми потрохи відкриваємо для себе їхні імена.
Із початком російсько-української війні жінки добровільно пішли на захист країни. За даними Мілітарі медіа центру (https://www.facebook.com/photo/?fbid=356271084049822&set=a.156100714066861) станом на початок 2024 року в лавах ЗСУ служить понад 62 тис. жінок. Серед них– і бойові медикині, які щодня, ризикуючи власним життям, рятують життя інших.
Одною з цих героїчних жінок – є наша гребінківка, Тетяна Мадан. Її бойовий шлях розпочався на сході України ще у 2017році. З того часу військову медикиню у формі впізнавали у нашому місті і дорослі, і діти. Адже пані Тетяна навіть у короткі відпустки встигала всім приділяти увагу. У Гребінці на неї завжди чекала родина, синочок та донечка. Та, незважаючи на родинні клопоти, воячка завжди відгукувалася на всі запрошення і навідувала рідну школу, садочок, проводила зустрічі з дітьми і розповідала про героїзм наших захисників і захисниць. Як медикиня знайомила дітей з індивідуальними аптечками військових. Розповідала, як надавати першу медичну допомогу при втраті свідомості, при травмах. «Від вміння рятувальника залежить життя потерпілого»,- говорить пані Тетяна.
Свої знання і вміння Тетяна Мадан здобувала у Чорнобильському медичному училищі, потім працювала фельдшеркою у Корніївці. Та найбільше досвіду роботи в екстремальних ситуаціях наша землячка здобула,коли працювала медичною сестрою відділення анестезіології та реанімації в Київському інституті нейрохірургії ім. академіка А.П.Ромоданова. Ці навички стали неоціненними на фронті.
Пані Тетяна розповідає, що на війні всім тяжко. Медикині, крім того, що зобов’язані надавати медичну допомогу, ще й воячки. Кожна повинна виконувати накази командира, тягти на собі 60 кілограмів обмундирування, швидко рухатись. А військова форма для жінок зовсім незручна, адже пошита на чоловічу фігуру. Так, уже є жіноча форма, але нею забезпечені ще не всі військовослужбовиці, часто вони самі звертаються до майстринь, які їм підтасовують одяг. Що вже говорити про білизну… «А ще медсестрі на фронті потрібно бути і психологом, адже не лише отримані рани болять, болить і душа у солдата» – каже пані Тетяна.
Чоловік Тетяни Мадан – теж військовий, подружжя разом боронило наші східні рубежі у складі 58 бригади 15 окремого мотопіхотного батальйону на Луганщині під час АТО. Багато побратимів та друзів втратили на війні. З початком повномасштабної війни в Україні медикиня Тетяна у складі 72 бригади 3 батальйону 9 роти брала участь у боях на Київщині, звільняла Бородянку. Вона розповідає: «У нашій роті було дві медсестри, і дві Тані. Хлопці нас жартома називали «Татань». Моя подруга родом з Лубен, ми – землячки». Розповідь медикині про побратимів та посестр безперервна. Вона – про мужність і героїзм, про одну бойову родину, про обов’язок і про втрати…
Та найбільшим щастям для пані Тетяни завжди було повернення додому. Вона так хотіла повести донечку до школи на 1 вересня…
“Я ніяк не могла надихатись повітрям вдома. Так поспішала, щоб встигнути все: діток побалувати, батькам допомогти, побачити друзів, колег. Розуміла, як швидко плине життя…” ,- каже медикиня. Прийшов час, і вона вирішила звільнитися з війська і повернутися до своєї родини. Сину Олександру вже 19 років, він закінчив Лубенський лісотехнічний фаховий коледж, працює. Донечці Юлії 12 років, навчається в Опорному закладі Гребінківська ЗОШ І-ІІІ ступенів №4. І мама цього року 1 вересня відвела її до школи.
А пані Тетяна здобула вищу освіту за спеціальністю «психолог-практик» та пройшла курси реабілітологів. Тепер відкрила власну справу – масажно-реабілітаційний кабінет у Центральній міській лікарні. За надане приміщення вдячна директору КНП «Гребінківська міська лікарня» Віктору Кривошеї. Приходять до неї і цивільні, і військові. «Багато військовиків, навіть, у відпустці приходять до мене «порихтувати» спини та й поговорити…»,- каже пані Тетяна.
Серед найбільших мрій Тетяни Мадан – Перемога та створення реабілітаційного центру для військових у Гребінці. Адже все більше їх, поранених,повертається додому. І допомогу повинні надавати фахівці фізичної реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, масажисти та психологи. Щоб для кожного і кожної був розроблений індивідуальний реабілітаційний план і всі військові отримували якісну допомогу з огляду на їхні потреби.
Наталія Стеценко.
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом.
