Далеке літо 1928 року… Володимир прокинувся рано. Сонце всміхалося у віконце, і він усміхався у відповідь. Сьогодні він ішов з рідного села Березівки до сусіднього села Горби, щоб віддати пошиті чоботи замовнику. І хоча мав лише 21 рік, та вже вважався вправним шевцем, шив чоботи, черевички, валянки. Швидко оволодів таємницями шевської майстеності, тож замовлень вистачало. З грошима у кишені, задоволений повертався парубок додому. Мріяв, як увечері вийде на “колодки” (так називали вечірні гулянки сільської молоді). Адже він любив гарно погуляти: чудово танцював, мав гарний голос, знав багато пісень, був веселий, запальний, швидкий. Аж тут почув біля криниці високий чистий голос, що виводив: “Несе Галя воду, коромисло гнеться…” Володя підійшов ближче: невисока струнка дівчина у вишитій сорочці та темній спідниці якраз поставила цеберко з водою і випрямилась. Повернулася, глянула на хлопця і замовкла, зашарілася. Товста чорна коса з неслухняними завитками впала на груди. На смаглявому ніжному личку горів рум’янець, з-під густих вій на нього дивилися великі темні очі “Ой!” – скрикнула дівчина і закрила обличчя руками. Парубок підійшов, вибачився, що ненароком злякав її, назвався, попрохав напитися і запитав, як звати таку красуню. “Ганна”, – сказала дівчина, дістала кухлик та набрала води: “Пийте на здоров’я”. “А ти горбівська?” – продовжував розпитувати хлопець, напившись та подякувавши. “Я тут у дядька, небожа доглядаю”, – відповіла дівчина, підхопила відро на коромисло і пішла до двору. “На колодки сьогодні вийдеш? – крикнув вслід Володя, та відповіді не почув, дівчина вже сховалася за щільним парканом. Так відбулося перше знайомство моїх дідуся та бабусі. Восени вони побралися.
Ось на давній світлині 1928 року, що дивом збереглася, Володимир та Ганна Курловичі, молода сім’я, дивляться в майбутнє з вірою в краще. А попереду їх чекає голодомор 33-го, смерть першої дитини, окупація, тяжке поранення, будівництво будинку, виховання доньки та сина, посаджений сад… Більше 60 років разом, рука в руці. А їхнє кохання проявлялося не в красивих словах, а в турботі, допомозі, хвилюванні про всю родину, підтримці і ніжності та доброті. Світла їм пам’ять. Наші рідні завжди живуть в нашій пам’яті.
