27 жовтня свій ювілей святкує, чудова жінка, нащадок талановитого полтавського роду
Людмила Михайлівна Коляда.
Людмила Михайлівна народилася в далекому 1938 році в місті Пирятин в учительській сім’ї. Саме в ці передвоєнні роки проходили масові сталінські репресії в наслідок яких знищувалася еліта української нації. Але навіть такі репресивні заходи не змогли викорінити все те, що було притаманне нашій українській нації і її кращим людям.
Рід Людмили Михайлівни поправу можна вважати елітою української нації, а вона є гідною представницею свого роду.
З цією жінкою я познайомилась багато років тому, більше 20 років ми були колегами – освітянами.
Людмила Михайлівна, після закінчення Київського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова, більше 40 років працювала районним логопедом. Її знали як висококваліфі-кованого фахівця не тільки серед освітян району, а й у Полтавській області. Завжди спокійна врівноважена вона могла знайти спільну мову з дітьми, які не тільки мали вади мовлення, а мали різноманітні розлади психіки. На той час психологів ні у відділі освіти, ні в школах не було.
Вона давала висококва-ліфіковані поради батькам таких дітей, проводила з ними практичні заняття, як допомагати своїм дітям. Учителі також часто зверталися за консульта-ціями до неї. Вона користу-валася авторитетом серед освітян.
В будь-яку хвилину Людмила Михайлівна приходила на допомогу всім, хто цього потребував і навіть зовсім незнайомим людям.
А ще всі знають Людмилу Михайлівну, як велику патріотку, яка добре знає історію України, її культуру, дуже любить природу.
Ще в юності вона захоплювалась музи-кою, гарно співала і танцювала, була актив-ною учасницею худож-ньої самодіяльності. І до цього часу Людмила Михайлівна відвідує концерти, дуже любить класичну музику, захоплюється поезією.До цього часу пише гарні вірші, з якими знайомить своїх рідних, друзів і актив “Гребінчиної світлиці”. Її улюбленим автором і жіночим ідеалом є відома українська поетка Ліна Костенко.
Людмила Михайлівна веде завжди здоровий спосіб життя, займається руховою активністю.
50 років прожила в парі з Миколою Івановичем, який працював лікарем-стоматологом. В цій сім’ї завжди панувала взаємоповага і гармонія.
В сім’ї виросла чудова донька Оленка, яка успадкувала все хороше від мами і батька. Багато років вона працює педагогом-концертмейстром.
Такою ж виросла і її донька – Марина, яка має дві вищі освіти, викладала музику в Полтавському педагогічному університеті.
Я добре знаю представників цього талановитого полтавського роду, а тому попросила Олену Миколаївну поділитися цікавою історією свого роду.Від щирого серця вітаю Людмилу Михайлівну з ювілеєм.
Зичу міцного здоров’я, любові і поваги від рідних і близьких людей. А ще бажаю, щоб скоріше здійснилася її мрія – щоб наш народ здобув Перемогу у кровопролитний війні.
Людмила БЕЗВИНЕНКО.
Гребінківський краєзнавчий музей.
Історія роду
Я, Кабушко Олена, хочу поділитися цікавою історією мого роду.
Мій прадід, по лінії тата, Семенов Атрем Артемович народився і жив у місті Київ, там жили його дві сестри, які вже мали свої сім’ї.
Він мав вищу технічну освіту і працював на заводі інженером. У роки Першої світової війни героїчно загинули обидва чоловіки сестер. Прадідусь пожалів їх і відав сій великий будинок сестрам. А сам поїхав з Києва шукати своєї долі. Випадково заїхав у село Березову Рудку, Пирятинського повіту, в маєток панів Закревських. Там він став механіком парових машин.
В Березовій Рудці він зустрівся з Іриною Самойловською, яка була із відомого роду Самойловських з міста Пирятин. Її батько був керуючим у панів Закревських, а рідний брат був відомим вченим, професором археології, викладачем одного з відділів у Києві.
В 1927 році прадідусь поїхав до міста Пирятин, де працював викладачем механіки у Пирятинськом індустріальному технікумі.
У цьому ж технікумі працював викладачем математики і фізики мій прадідусь по лінії мами Рябокінь Федір Микитович, талановитий в ті часи педагог і інспектор освітньої роботи у місті Пирятин і Прилуки.
А народився він у селі Майорщина, вищу освіту здобув у Київському кадетському корпусі, а потім у Київському інституті народної освіти.
Федір Микитович добре знав історію України, був палким патріотом. Він активно пропагував українську культуру, мову. За що у 1937 році був репресований.
У 1943 році його не стало, він помер у колонії суворого режиму. Так сталінська влада розправлялася з кращими представниками української нації.
І лише у 1960 році він був реабілітований. Але його діти продовжували справу батька. У нього було 4 сини і донька, яких виховувала його дружина Софія Михайлівна.
Діти росли чемними, вихованими в патріотичному дусі. Улюбленими іграми в сім’ї було хто прочитає більше віршів напам’ять. Діти знали напам’ять багато поезій Шевченка, Франка, Лесі Українки. Моя мама і дотепер знає багато віршів. Перед Другою світовою війною Антон і Михайло закінчили Полтавський педагогічний інститут на факультеті фізмату, почали вчителювати.
В 1941 році вони стали на захист рідної землі і обидва героїчно загинули. Третій брат Георгій навчався на ІІ курсі артелерійського училища, мав офіцерське звання. В 1942 році він добровольцем пішов воювати і теж героїчно загинув, йому було 22 роки.
Їх справу підхопила сестра – красива жінка – мамуся моєї мами Семенова (Рябокінь) Ніна Федорівна – вчитель початкових класів. Разом зі своїм чоловіком Семеновим Михайлом Георгієвичем, вчителем математики і фізики, учасником Другої світової війни вони виховали трьох дітей двох хлопчиків і дівчинку (мою маму).
Багато років вони працювали учителями у Теплівській середній школі Пирятинського району. Старший син Віталій проживає в Києві, був головним інженером на великому військовому заводі, молодший, Володимир, був головою сільської ради в селі Теплівка. Він пише вірші, захоплюється поезією, написав пісню про село Теплівку.
Мої дідусь і бабуся навчали багатьох гребінківців: Заслужену вчительку України Ніну Кадуру, вчителів Володимира Михолата, Віру Куліш, Євгенію Фролову. Їх учнем був і редактор районної газети Микола Кадура.
Мій рід -рід прекрасних українців, якими я пишаюсь і пишається моя донька.
Родина, родина – від батька до сина,
Від матері доні добро передам.
Родина, родина – це вся Україна
З глибоким корінням, з високим гіллям!
