Сьогодні у Гребінківської гімназії урочисто відкрили меморіальні дошки на честь воїнів-захисників Володимира Леонідовича Сдобнова та Олега Валерійовича Сухенка.
З особливим болем згадували Володимира Сдобнова — солдата, гранатометника механізованого підрозділу. Тривалий час він вважався безвісти зниклим, і його родина жила між надією та тривогою, щодня чекаючи звістки. Та, на жаль, стало відомо про найстрашніше… Герой повернувся додому назавжди…
Володимир народився у Корніївці, але навчався у Гребінківській школі, щодня долаючи пішки значну відстань до знань. Після навчання служив у Збройних Силах України, працював, жив звичайним життям, поки не настав час знову стати на захист Батьківщини. У липні 2024 року був мобілізований, а вже 23 жовтня загинув у бою на Донеччині, проявивши мужність і відданість Україні.
Не менш болючою стала втрата для громади і Олега Сухенка — молодого, мужнього воїна, який також навчався у Гребінківській гімназії. Він став до лав Збройних Сил України у 2025 році та ніс службу на Сумщині. Олег віддав своє життя за мир і спокій у наших домівках, за майбутнє своєї родини та України. У нього залишилися мама, брат, дружина і маленький син…
Під час пам’ятного заходу зі словами співчуття та вдячності виступили міський голова Віталій Колісніченко та директор гімназії Олександр Отченко.
Присутні схилили голови у глибокій скорботі та вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання. До меморіальних дощок лягли квіти — як символ вдячності, шани й невмирущої пам’яті.
Особливо важливо, що на таких пам’ятних заходах присутні нинішні школярі. Саме вони — майбутнє нашої держави — повинні знати й усвідомлювати, завдяки кому мають можливість навчатися, мріяти та жити відносно мирним життям. Ці події формують не лише пам’ять, а й відповідальність, повагу до історії та справжні цінності.
Відтепер імена Володимира Сдобнова та Олега Сухенка назавжди закарбовані не лише на фасаді рідної школи, а й у серцях нинішніх і майбутніх поколінь вихованців гімназії.
Найголовніше — зберігати пам’ять про тих, хто віддав своє життя за незалежність України. Адже поки ми пам’ятаємо Героїв — вони живуть у наших серцях, у наших вчинках і в нашому прагненні будувати гідне майбутнє для рідної країни.
