Багато країн у світі відзначають Міжнародний День боротьби за права жінок, а нас знову привітають з днем весни, краси і жіночності?..
Що ж насправді варто відзначати 8 Березня? Чому за кількадесят років у нашій країні поступово підмінили справжній зміст цього дня? Спробуємо розібратися, а найбільше хочеться, щоб зміни відбулися у свідомості кожного і кожної, адже свято – це лише черговий привід вголос поговорити про проблеми гендерної рівності/нерівності.
На початку 20-го століття під час Міжнародної конференції соціалісток у Копенгагені одностайно підтримали пропозицію Клари Цеткін щорічно на початку березня відзначати День жінок – тих, котрі відстоюють рівні з чоловіками права у всіх сферах життя.І хоча у 1977-му – Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію й запропонувала кожній з країн-учасниць відзначати Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир 8 березня, та радянський союз, до складу якого належала і Україна, значення цього свята не визнавали. І натомість просували свою ідею – що у “країні рад” усі права жінки уже отримали і тепер достатньо звертати увагу на їхню “жіночність”, весну-красу і квіти(а насправді обмежували жінок у правах, укріплювали стереотипи про меншовартість жінок, тощо)
Сьогодні ставлення до гендерної рівності, прав жінок, розуміння проблематики поступово змінюється. У часи радянського союзу, а це – майже ціле століття, про будь-яку свободу вибору чи свободу думки навіть мріяти заборонялося. Декілька поколінь виросло з міцно укоріненим поняттям обмеження, у зв’язку із суспільною думкою та загальноприйнятими стандартами. Сформовані за десятиліття стереотипи, що є, наприклад, “жіночі” і “чоловічі” професії, що вдома треба відпрацьовувати другу зміну на кухні, в декрет йде автоматично жінка, примушували увесь час жінок пристосуватися до обставин. Жінкам втовкмачили, що тих прав і свобод, які вони вже здобули у перші роки боротьби за рівність – право голосувати і брати участь у виборах, навчатися і працювати, носити зручний одяг і т.п., цілком досить. Тож майже ніхто ні серед жінок, ні тим паче серед чоловіків, не намагалися подолати інші суспільні стереотипи.
Саме тоді, наприкінці минулого століття, всі майже забули, про що те 8 березня. Чому феміністки та найактивніші серед них, борчині за рівні права жінок і чоловіків, не хочуть квітів лише 8 березня просто як данину моді, відкуп чи хабар. Так, і квіти потрібні, і подарунки різні – корисні, спонтанні, дешеві, дорогі, смішні, емоційні – будь-які і будь-коли. Насправді жінки хочуть іншого. І навіть, якщо досі багато жінок не замислюються над тим, чому не мають певної свободи і не мріють, поки що розширювати свій горизонт бажань, то суспільство маленькими кроками все таки рухається у конструктивному напрямку. А відзначаючи8 Березня, прогресивні жінки всього світу прагнуть свободи вибору у всьому, толерантного ставлення до їхнього життєвого вибору, розуміння і підтримки, як і всі люди, захисту від насильства, подолання будь якої дискримінації.
І хоча хор привітань зі “святом весни і краси” й побажань “надихати чоловіків” уже не такий одностайний, як у минулі роки, чимало представників влади й публічних людей, яких можна вважати лідерами думок, транслювали радянське бачення 8 березня, яке не має нічого спільного зі справжнім змістом Міжнародного дня боротьби за права жінок. Серед десятка прочитаних привітань із відкритих джерел Лубенської районної державної адміністрації та Полтавської обласної держадміністрації жінок зі святом 8 Березня, лише один раз у минулому році тодішній голова Полтавської ОДА вирізнявся серед усіх, його привітання було найбільш наближеним, прогресивним.
Дмитро Лунін: “8 березня – це не про дату в календарі чи “свято весни і краси”. 8 березня – це про рівні права та можливості.
Українки пліч-о-пліч із чоловіками боронять нашу державу від ворога, волонтерять, рятують життя, лікують, досягають вершин у науці, спорті, відкривають свої підприємства, керують державою.
Дякую кожній із вас. Переможемо!” (2023 р.)
Чого не скажеш про вітання начальника Лубенської районної військової адміністрації Сергія Сіряченка з Міжнародним жіночим днем. Наприклад, минулого року на офіційній сторінці адміністрації у Фейсбук було написано:
“Дорогі жінки, чарівні лубенки! (Зауважу, що до складу Лубенського об’єднаного району увійшли п’ять районів – Гребінківський, Пирятинський, Оржицький, Чорнухинський і Лубенський, а голова РДА чомусь звертається лише до лубенок…)
Ніжні мами, турботливі бабусі, любі сестри, кохані дружини, милі доньки й онучки!
Щиро вітаю вас із найніжнішим весняним святом – 8 Березня! Цей день несе у світ красу і ласку, любов і відновлення. Адже усе найдорожче і найсвітліше, що є у нашому житті, – щастя, радість, надія, кохання, – пов’язане з Жінкою – Берегинею роду людського.
Жінки віддавна є надійною опорою на роботі, в соціальній сфері, в сім’ї і господарстві. Невичерпна енергія і оптимізм жінок, материнська лагідність і турбота про дітей постійно додають наснаги нам у складні часи. Ніжні, працьовиті руки, добре, чуйне серце, неперевершена врода наших жінок є справжньою окрасою народу України, гордістю і надією молодої держави”.
Слова вітань “кружляють” навколо загально прийнятих стереотипів та “закріпленої” століттями ролі жінок у суспільстві. А цей день, як і будь-який інший весняний день і дійсно несе красу і відновлення, а любов і ласку приносить будь-який день у році, якщо є спільне бажання. І що приводом для гордості може бути не лише краса жінки, цінною – не лише її доглядова функція,а її досягнення і професіоналізм.
У 2019 році вітання голови райдержадміністрації з 8 Березня не дуже відрізнялося за змістом від попереднього і звучало так:
“Шановні жінки, дорогі землячки!
Весняна пора пробудження природи приносить в наші оселі чудове свято сонця, життя і кохання – Міжнародний жіночий день 8 Березня.
Все найпрекрасніше на землі пов’язане з вічним і незабутнім образом жінки-матері, жінки-громадського діяча, жінки-трудівниці, вірної подруги, ніжної доньки, тобто – найчарівнішої, найенергійнішої, завжди привабливої і за необхідності вимогливої половини людства.
Жінки віддавна є надійною опорою на роботі, в соціальній сфері, в сім’ї і господарстві. Немає такої сфери діяльності в нашому суспільстві, до якої б не була причетна жінка, професійна компетенція якої практично зрівнялася з чоловіками.Нині ми разом із чоловіками творимо сучасну історію Лубенщини і є їхніми партнерами в усіх добрих починаннях. Ніжні, працьовиті руки, добре, чуйне серце, неперевершена врода наших жінок є справжньою окрасою народу України, гордістю і надією молодої держави.”
Зауважу, що тоді районну адміністрацію очолювала жінка. Тож, як бачимо, шаблонність привітань “кочує” з року в рік.
У 2021році – ті ж самі “граблі”:
“…Сьогодні важко назвати хоч одну галузь людської діяльності, де б не працювали жінки, адже неможливо уявити собі жодну професію без чарівних посмішок, дбайливих рук і небайдужих жіночих сердець. Ви берете активну участь у всіх сферах життя, вносите неоціненний вклад у соціально-економічний розвиток Лубенщини і всієї країни, ви – небайдужі громадські і політичні діячі; серед вас є керівники та працівники районних установ, підприємств та організацій, представниці місцевого самоврядування, освіти, медицини і культури.”
Про вживання фемінітивів – не чули, а може і справді немає жінок серед “керівників та працівників районних установ, підприємств та організацій”. Зате, мабуть є “представниці місцевого самоврядування, освіти, медицини і культури”.
Варто нагадати, що свого часу Україна ратифікувала низку міжнародних документів, в державі прийняті цілий ряд правозахисних законів щодо забезпечення гендерної рівності та подолання дискримінації за ознакою статі.
Попри вжиті заходи, дискримінація жінок в Україні зберігається.
Представництво жінок у виборних та виконавчих органах влади надзвичайно низьке, і чим вище владний рівень, тим менше жінок на керівних посадах.
Середня заробітна плата жінок в жодній галузі не перевищує середньої заробітної плати чоловіків.
Жінки в нашій державі більше потерпають від фізичного насильства у сім’ї та стають жертвами сексуального насильства. Приховані форми дискримінації є особливо розповсюдженими: жінок не охоче беруть на роботу, рідко призначають на керівні посади, жінки частіше зазнають сексуальних домагань на робочих місцях, жінки дуже часто відпрацьовують свою другу робочу зміну, виконуючи більшу частину домашньої роботи та батьківських обов’язків, суспільство висуває суворіші вимоги та застосовує жорсткіші санкції щодо моралі й поведінки жінок, тощо.
Щороку свідомі жінки світу відзначають день боротьби за свої права,прагнучи привернути увагу суспільства до фактів гендерної дискримінації та на знак пам’яті про нелегкий шлях, який пройшло жіноцтво у відстоюванні своїх прав. У багатьох прогресивних країнах підтримують амбіції та здібності своїх громадянок та згадують найвидатніших жінок.
Утім, у нашій державі ще поки що контекст Міжнародного дня боротьби за права жінок губиться на тлі радянських стереотипів. Ми боремося за вільний вибір, тисячі захисників і захисниць, мирних мешканців/мешканок нашої держави гинуть за свободу думки, демократичні цінності і в той же час багато хто з нас міцно тримається за криваво насаджені, оманливі цінності радянщини. Багато хто з нас, на жаль, їх просто і не помічає…
Водночас бізнес-індустрія і нахабний маркетинг міцно захопили свідомості більшості у суспільстві і насаджують хибні цінності, і не планують відмовлятися від чергового приводу продати косметику, одяг, електроприлади зі “знижками до свята краси”. Можна навіть і не сумніватися, що у кожному, навіть, маленькому магазинчику з’являться пропозиції та оголошення напередодні 8 березня.
Іншою вагомою причиною залишається неготовність багатьох жінок відмовлятися від стереотипного трактування цього дня.
Та все ж, не зважаючи на ці фактори, у нашому демократичному суспільстві є суттєві зміни на користь ставлення до жінок.У суспільстві з’являються сумніви щодо патріархального устрою, фемістичний рух активізує свою діяльність і цьому є відгук, тож зміни будуть ставатися і далі. Гендерна рівність чимдалі ставатиме на міцнішу опору. І ми ( і чоловіки, і жінки) чітко усвідомимо, що 8 березня -це не про свято, це про привернення уваги до тих перешкод та несправедливості, які є в нашому суспільстві щодо жінок. Це – День боротьби за права жінок.
Світлана Педоряка.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу.
