У наш непростий час особливу повагу викликають жінки, які присвячують своє життя найважливішій справі – вихованню дітей. Напередодні Дня Матері ми поспілкувалися з гребінківкою Оленою Василівною Загірною – турботливою мамою та люблячою дружиною. Вона – справжній приклад материнської відданості.
Разом із чоловіком Андрієм Миколайовичем вони виховують сімох дітей. Це велика родина, де панують любов, віра, взаєморозуміння та підтримка.
У 2024 році Олена Василівна була удостоєна високої державної нагороди – почесного звання України “Мати-героїня”. Звання надається Президентом України жінкам, які народили та виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, враховуючи вагомий особистий внесок у виховання дітей у сім’ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей. Нагрудний знак та посвідчення до почесного звання “Мати -героїня” встановленого зразка Олені Василівні урочисто вручили у Полтавській обласній військовій адміністрації. Це заслужене визнання її щоденної праці, терпіння і безмежної материнської любові.
Сьогодні троє дітей у родині: Віталій, Анастасія та Анна – вже повнолітні, а четверо: Юрій, Тимофій, Марк і Дарій – ще школярі, навчаються у Гребінківській гімназії. Найстарший Віталій закінчив Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, живе і працює в Києві. Старша донька Анастасія закінчила факультет хорового дерегування у Полтавському фаховому коледжі мистецтв імені М.В.Лисенка, працює музичним керівником у закладі дошкільної освіти. Анна теж здобуває спеціальність хормейстера у Полтаві.
Настя вже створила власну сім’ю та подарувала батькам онука Матвія, який став радістю для всієї великої родини. То ж Олена Василівна насолоджується новим статусом бабусі.
“Наша сім’я велика і дружна. Ми родичаємося зі всіма нашими рідними, завжди об’єднуємося з радісних і сумних приводів. – розповідає Олена Василівна. – Ми ходимо до церкви і дітей виховуємо в християнських традиціях. Дитя ще в утробі матері чує молитву, церковний спів і зростає з вірою у Бога”.
Жінка виросла у багатодітній люблячій сім’ї, тому завжди мріяла про свою велику родину. Олена Василівна родом із Рівного. Батьки виховували трьох дітей. У Олени ще два брати – Василь та Юрій. Разом з татом Василем Миколайовичем – вони завзяті рибалки. Тому жінка з дитинства любить рибу, вміє її готувати. А Оленка разом з мамою Галиною та бабусею Ганною опанувала всі секрети куховаріння та ведення домашнього господарства. А ще жінки мали гарні голоси, то співочим талантом володіє і Олена Василівна. Тому особливе місце в житті багатодітної родини Загірних займає музика. Усі діти навчаються або вже закінчили Гребінківську дитячу музичну школу, вміють грати на різних музичних інструментах і співають. Старший Віталій грає на кларнеті, Анастасія – на скрипці, Анна – на фортепіано, Юрій – на саксофоні, Тимофій – на фортепіано, а Марк – на флейті. Любов до мистецтва об’єднує родину: батько Андрій грає на гітарі, а Олена має чудовий голос і часто радує близьких своїм співом. У їхньому домі завжди звучить музика, яка створює теплу і затишну атмосферу. “Жодне сімейне свято в нас не проходить без концертів. Іменини кожного члена родини – то спільні свята. Ми всі збираємося за сімейним столом, або виїзджаємо на пікнік. Всі діти і дорослі грають і співають. Є улюблені пісні, наприклад, відому пісню “Києве мій” виконуємо на різні голоси, – каже Олена Василівна. – Якщо Бог дав здібність до музики, то завдання для батьків – розвивати ті здібності”. Та мама, як психолог, не тисне на дітей, лише рекомендує та радить. Кожна дитина самостійно обирала інструмент, на якому б хотіла навчатися. Найменший першокласник Дарій, наприклад, ще в процесі вибору свого інструменту. У Гребінківській школі мистецтв діти ще й навчаються у класі образотворчого мистецтва. Анастасія має талант до малювання, вже давно закінчила навчання в цьому класі. А ось семикласник Тимофій та п’ятикласник Марк зараз навчаються малювати та ліпити із солоного тіста у Школі мистецтв. “Майбутні художники та скульптори”, каже мама.
Попри щоденні турботи, родина не стоїть на місці – разом вони добудовують свій дім, вкладаючи в нього не лише працю, а й душу. А у вільний час люблять відпочивати на природі, де знаходять спокій, натхнення і можливість побути разом. Раніше родина часто їздила відпочивати на море. Зараз їздять з наметом до річки, до лісу. Хлопці з татом люблять порибалити. Причому, роками вже виробився усталений порядок – хто чим займається у наметовому містечку. Є чергові, відповідальні за дрова і воду, за приготування їжі. Тому відпочинок всім в радість. Бо працюють всі разом, а потім відпочивають, співають, влаштовують концерти. Адже обов’язково на відпочинок кожен бере свій інструмент – гітару, скрипку, флейту. Тато Андрій Миколайович біля вогнища часто грає на гітарі, а діти і мама співають.
У родині Загірних є традиція – на травневі свята всі разом власним авто вони їдуть до столиці. “Я більше люблю відпочинок на природі, а діти люблять велике місто з його культурно-мистецькими заходами та атракціонами”, – розповідає мама. Тому діти часто відвідують Зоопарк, Ботанічний сад, Співоче поле, Цирк, кінотеатри. Дідусь Василь Миколайович мешкає в Рівному. Онуки по черзі їздять в гості до дідуся на канікулах, теж полюбляють відвідати атракціони у великому місті.
До кожної своєї дитини Олена Василівна знаходить індивідуальний підхід, приділяє час саме для неї. Часто виходить на прогулянки з кимось із хлопчиків, відверто говорить і уважно слухає, дає поради. “Потрібно бачити дитячі очі, щоб зрозуміти, що в нього на душі. Розмова тет-а-тет дуже дітям необхідна, – каже жінка, – Головне, не відштовхнути дитину від себе”. Мама також часто радить дітям книги, які потрібно прочитати. Іноді читає всім повчальну притчу, легенду, оповідь. Читати вона любить з дитинства, вдома була велика бібліотека. “З віком мої читацькі захоплення змінювалися. Дитиною я любила казки, підлітком – фантастику, потім – історичні романи. Зараз багато читаю наукової літератури про виховання дітей. Іноді не погоджуюся з написаним. Часто автором статті виступає чоловік, а він по-іншому дивиться на виховання”, – розповідає Олена Василівна. Вона, за браком часу, слухає аудіо книги, коли працює на городі, в квітнику, в саду.
Чоловік Олени Василівни зараз військовий капелан. Родина Загірних завжди долучалася до благодійної допомоги військовим та переселенцям. Мама з доньками їздила до військового госпіталю в Полтаві, допомагали Андрію Миколайовичу. Пригощали військових смаколиками, варили каву та чай. За пригощаннями і розмови складалися душевні. Підтримувати і допомагати всім, хто цього потребує – правило родини Загірних. На початку війни вони збирали продукти, одяг – возили на Херсонський напрямок. “Гребінківську картоплю садили на Херсонщині, а потім після аварії на Гес, її всю змило. Нам це розповідали місцеві”, – каже Олена Василівна. Зараз всі в родині зосередилися на підтримці військових-земляків. Чоловік відвозить гуманітарну допомогу на Сумщину, на Покровський напрямок.
Історія Олени Загірної – це історія про силу материнства, родинні цінності та справжнє щастя, яке народжується у великій дружній сім’ї. Саме такі родини є опорою нашого суспільства і джерелом віри у майбутнє.
Фото із родинного архіву Загірних.
