Війна змусила тисячі українців залишити рідні домівки у пошуках безпечного прихистку. Серед них Аліна Усік – молода талановита красива жінка, мама двох дітей, яка переїхала з Донеччини до села Рудка на Гребінківщині. Історія її родини – це приклад сили духу, таланту, любові до життя та віри у майбутнє.
До повномасштабного вторгнення Аліна жила на Донеччині, у Краматорському районі. Її рідне селище Довга Балка вже окуповане рашистами. Воно межує з Костянтинівкою, де Аліна працювала вчителем початкових класів. Вона має педагогічну освіту, закінчила Харківський національний педагогічний університет Г.С.Сковороди. Її життя було тісно пов’язане з творчістю, школою, учнями та рідним селищем. А ще Аліниною спутницею по життю була музика. Вона була активною учасницею художньої самодіяльності, брала участь в шкільних та студентських КВК. Був у дівчини і досвід участі у Х-Факторі – музичному талант-шоу, основною метою якого був пошук і розвиток пісенного таланту конкурсантів. Аліна мала амбіції, творчі мрії і сімейні плани.
…Але війна внесла свої жорстокі корективи. Аліна разом з чоловіком виховували донечку Машу, під час повномасштабної війни народився синочок Артем. Молода родина заради дітей і прийняла непросте рішення – залишити рідну домівку і переїхати у більш безпечне місце. Де не лунають щодня вибухи, не рвуться снаряди… “Ми мали невелику суму грошей для придбання будинку, тому розглядали всі варіанти, – каже Аліна Сергіївна, – вибір випав на Гребінківщину. Часу для роздумів було мало. У квітні 2024 року ми приїхали в Рудку. Артемці тоді було лише 9 місяців”. Пані Аліна з вдячністю говорить про людей, які зустріли з радістю молоду родину. Односельці взялися допомагати, приносили харчі, речі. “Мені було соромно брати цю допомогу, – говорить Аліна. – Я знаю від своїх рідних та подруг, як зустрічають “донецьких переселеців” в інших містах. Тому боялася неприязні від чужих людей…”
Та депресія і смуток на новому місці переслідували і дорослих, і дітей у їхній родині. Донечка Маша сумувала за своєю кімнатою у рідному домі. Все запитувала: “Коли ми повернемося додому? Чого у мене немає своєї кімнати?” Та найбільшим болем малої був її друг – песик, якого не змогли знайти під час евакуації. Дитина не могла пробачити дорослим, що його лишили самого у небезпеці. Маша дуже сподівалася, що бабуся з дідусем його знайдуть і привезуть до них.
Батьки Аліни – Ольга і Сергій , до останнього залишалися на Донеччині, допомагаючи військовим. Вони тримали зв’язок і з волонтерами. Їх будинок став прихистком і для військових, і для волонтерів. Пані Оля готувала їсти, прала: гостинно зустрічала наших і надавала допомогу. Батьківська оселя стоїть біля церкви. “Пані Оля завжди молилася за військових. Замовляла Сорокоуст про їх здоров’я. Вони з чоловіком не поспішали виїзжати, адже були потрібні тут…”, – розповідає волонтерка Моніка Колиханова. Військові в знак подяки за допомогу подарували татові машину. Коли ситуація у селищі стала критичною – був приліт у церкву, батьки були змушені переїхати до доньки. І ті “Жигулі” від військових стали у нагоді. Машина привезла батьків до Рудки…
Сьогодні родина разом – і це для Аліни найбільша підтримка. Батьки допомагають виховувати онуків, даруючи їм турботу й тепло.
Переїзд до незнайомого села став непростим випробуванням. Нове оточення, нові люди, інше життя – усе це потребувало часу, щоб звикнути. Аліна зізнається, що пережила непростий період, навіть, зіткнулася з депресією. Проте завдяки родині, внутрішній силі та любові до дітей вона змогла подолати труднощі й почати все спочатку.
Сьогодні Аліна активно працює та розвивається. Вона стала художнім керівником гуртка у сільському клубі та працює музичним керівником у дитячому садочку. Її талант до співу не залишився непоміченим – вона бере участь у сільських концертах, даруючи людям радість і позитивні емоції. Вперше яскрава вокаліста заявила про себе на звітному концерті у Рудці. ЇЇ помітили та почали запрошувати на культурно-мистецькі заходи у Гребінківській громаді.
Окрім цього, Аліна йде в ногу з часом: разом із вихованцями ЗДО “Сонечко” знімає відео для TikTok, де ділиться моментами свого життя, творчістю та щирими емоціями. Це допомагає їй не лише підтримувати гарний настрій, а й надихати інших. ” Моя місія – через культуру , через пісню нести яскраві барви у життя. Незважаючи на думки інших, бути собою”, – каже пані Аліна.
Попри всі труднощі, Аліна зберегла оптимізм і віру в краще. Вона щиро радіє, що у селі багато дітей, адже бачить у цьому надію.
“У селі багато малечі, значить є майбутнє”, – розповідає Аліна з усмішкою.
Її історія – це ще одне нагадування про те, що українці здатні вистояти, навіть, у найскладніші часи, знаходячи сили жити, творити й будувати нове життя. Аліна Усік каже: ” Наразі темна хмара над нашою країною, але сонце обов’язково зійде. Тому треба жити зараз, дихати – зараз, бо не знаєш, що буде завтра…”
Наталія СТЕЦЕНКО.
Фото авторки, Анатолія Кисіля
та з родинного архіву Аліни Усік.
