Наш земляк Валерій Коломієць- музикант, для якого сцена давно перестала бути просто місцем роботи. Другий рік поспіль він отримує відзнаку Львівської платформи “Містер Джаз”, підтверджуючи: його ім’я впевнено закарбовується на мапі сучасної української музики.
За цей рік у його творчій біографії було все: нічні виступи після повітряних тривог у Палаці “Україна”, доленосні знайомства за лаштунками, сцена як місце пам’яті, підтримки й культурного спротиву. Валерій грає у складі Yurcash, бере участь у благодійних проєктах, створює власну музику в проєкті OVERKO і доводить, що джаз сьогодні – це не лише стиль, а стан душі.
У цій розмові він щиро ділиться емоціями від визнання, розповідає про людей, які стали для нього родиною, і про ті миті, коли музика звучить голосніше за обставини.
– Валерію, ти другий рік поспіль отримуєш нагороду від Львівської платформи “Містер Джаз”. Що для тебе означає ця перемога?
– Якщо чесно, мені дуже приємно бути обраним серед таких геніальних музикантів. Це мотивує і не дає розслаблятися. Пам’ятаю цікаву розповідь свого вчителя, Мирослава Скорика: коли йому присвоїли звання Героя України, він сказав: “Тепер потрібно відповідати цьому статусу”. Аха-хах, звісно, це зовсім інші масштаби, але принцип той самий. Звичайно, цей рейтинг не показує, хто кращий чи гірший, але сам факт – потрапити до переліку найкращих музикантів країни — вже велика перемога.
– У вересні ти грав на концерті пам’яті Миколи Мозгового в Палаці «Україна». Розкажи, як проходив цей захід?
– Ми виступали з Юркеш на концерті пам’яті Мозгового, який транслював телеканал 1+1. Через оголошену тривогу наш виступ перенесли на 23:00. Цілий день ми чекали за лаштунками, але для мене цей день став важливий, я познайомився з Дмитром Волкановим (Volkanov), який шукав клавішника для турне вже наступного тижня. І до кінця року я зіграв із ним 15 концертів.
– І як відчуття від знайомства з Дмитром?
– Уявіть собі: знайомство, яке змінило мій музичний рік, відбулося… в туалеті Палацу «Україна»! (Звісно, він не шукав клавішника саме там ??). Але як буває в житті — доля сама підказала шлях. Було дивно відчувати, що все якось не випадково.
– Ти граєш із Yurcash (Юркеш) у постійному складі. Що для тебе означає бути частиною цього колективу?
– Це навіть словами не передати. Yurcash — це не просто гурт, це справжня родина, без перебільшення. Ми дружимо, а не просто граємо разом. Знайомство з Юрком Юрченком для мене було знаковою подією: він для мене як батько, як друг, брат і наставник. Грати з ними – це величезне щастя та натхнення.
– Які з робіт цього року залишилися у пам’яті?
– Хочеться згадати наш лайв виступ з Юркеш у проєкту Тотальний: Наживо на YouTube – це музична медіаплатформа, створена для підтримки Руху опору та українців через живі виступи артистів з різних куточків країни. Маю за честь грати в такому форматі, де музика звучала, як частина культурного спротиву.
– Розкажи про проєкт «НаШапку» з Сонею Сотник і благодійність для батальйону «Карпатська Січ».
– На мою думку, це дуже крутий, цікавий та потрібний проєкт.Соня Сотник — українська радіоведуча, волонтерка та організаторка серії благодійних концертів «НаШапку». Вона відома, зокрема, як ведуча ранкового шоу Камтугеза на Radio ROKS. Справжній талант і неймовірна людина. Для мене це вже другий раз брати участь, вперше ми грали два роки тому у Вінниці, а цього року виступали в Києві разом із Yurcash (Юркеш). І лише за один концерт нам вдалося зібрати понад 200 тисяч гривень для 49-того окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» .Це неймовірно приємно та надихає підтримувати такі ініціативи.
– Розкажи про свій проєкт OVERKO. Чим він особливий, що ти прагнеш донести слухачам?
– «OVERKO — це моє творче «я». Через музику намагаюся передати філософію, емоції, атмосферу і внутрішній світ. Хочу, щоб слухач відчував щирість і енергію композицій. Проєкт дає мені свободу експериментувати і розвиватися».
– Чи є щось, що ти хотів би сказати молодим музикантам або читачам газети?
– Головне — вірити, не боятися шансів і сприймати кожну можливість як подарунок. Іноді доля підкидає несподівані моменти, які змінюють усе, потрібно лише бути відкритим і готовим їх прийняти.
Фото Міха Хайкін.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
