Шостого вересня наш Герой
Євгеній Овраменко святкував би свій День народження…
Минулий вересень для родини Овраменків був багатий на події… Радість і горе запеклися в пам’яті рідних назавжди. Дружина Зоя розповідає про останній день народження свого Жені. Він “вирвався” з того пекельного Бахмута додому, щоб з рідними та друзями відсвяткувати свій ювілей. Минулого року Євгену Овраменку виповнилося 45 років. Навіть відсутність в той день газу та проблеми зі світлом не завадили організувати свято. “Чоловік завжди позитивно ставився до всього, не падав духом ніколи”, – говорить Зоя. Сам розпалив вогнище в мангалі, приготував овочі та м’ясо на грилі. “Він ніколи не розподіляв роботу на жіночу та чоловічу, допомагав в усьому”, – розповідає дружина. Хоч того вересня нікого не кликали на свято, та рідні і друзі самі посходилися, щоб привітати Євгена. І день народження вдався на славу… Через день воїн мав повертатися на війну, про яку майже нічого не розповідав рідним. Йому ще так хотілося побути вдома… Та обов’язок кликав його до побратимів.
… 18 вересня під час виконання бойового завдання в районі Бахмута військовослужбовець Збройних Сил України, сержант другої мінометної батареї військової частини А4532 Овраменко Євгеній Володимирович був тяжко поранений. Його побратими винесли з поля бою. Євген був без свідомості. Першу допомогу Жені надали у військовому госпіталі у Дружківці. Потім тяжкопораненого солдата перевезли до Дніпра. Більше тридцяти днів лікарі Дніпровського та Київського шпиталів боролися за його життя. В Київському шпиталі Євген вже був при свідомості. Рідні змогли його побачити. Та спілкуватися він не міг. Зоя сподівається, що він чув рідних. 14 жовтня, на День Захисника України, палату, де лежали тяжко поранені бійці, відвідав Президент України Володимир Зеленський. Євгена Овраменка нагородили іменним годинником за доблесну службу і мужність, проявлену в боях за Україну.
Більше тридцяти п’яти операцій було зроблено Євгену. Організм воїна боровся за життя. Лікарі робили все можливе і неможливе. Рідні молилися і підтримували свого Женю… Але 21 жовтня серце Євгенія зупинилося.
“Його життя ніколи не було легким, та він і сам не шукав у житті легкої дороги. Був справжнім борцем та воїном, був справжнім патріотом, відважним захисником нашої Батьківщини”, – говорить дружина Зоя.
Євген Овраменко пішов до лав Збройних Сил України ще у 2015 році, щоб обороняти східні рубежі держави. Воював у Мар’їнці, Пісках, Авдіївці у складі 20 ОМБР. За участь в бойових діях був нагороджений медалями “Учасник АТО”, “За вірність Народу України”, “Учасник бойових дій”, “Захисник Вітчизни”, “За службу Україні”. Повернувшись у Гребінку після АТО, не став байдужим до долі держави. Був одним з найактивніших волонтерів у Гребінківській громаді. Є.В.Овраменко очолював спілку атовців Гребінківщини. Був ініціатором встановлення пам’ятного знаку нашим захисникам. Допомагав своїм побратимам, спілкувався із захисниками – земляками на фронті, мав активну громадянську позицію. Після повномасштабного вторгнення пішов знову воювати за незалежність нашої Батьківщини і віддав за неї життя.
Євген був віруючою людиною. Товаришував з настоятелем Гребінківської Свято-Миколаївської церкви отцем Миколаєм. Вони разом волонтерили та підтримували наших воїнів-земляків. Перше таїнство, яке відбулося у новозбудованому Свято-Миколаївському храмі – було хрещення онука Дмитра. Євген ще встиг стати дідусем. Був чудовим турботливим батьком.
На похороні Євгена Овраменка отець Миколай сказав про свого товариша: “Життя прожив коротке, але праведне”.