“Уроки людяності і добра”- Саме про такі уроки заслуженого вчителя УРСР, Кадури Ніни Федорівни, згадує її колишня учениця Ніна Маренич.
Життєва дорога Ніни Федорівни Кадури розпочалась 19 травня 1937 року в селі Кулажинці, в учительській родині. Батько, Федір Іванович Сіренко, знаний на Гребінківщині педагог протягом багатьох довоєнних років працював директором Кулажинської семирічної школи.
З 1930 року Кулажинська школа стала семирічкою. Учні школи не тільки навчалися, а й займалися суспільно-корисною працею.
Федір Іванович був прикладом у всьому для вчителів і учнів. Надзвичайно добра, працьовита людина. Велику увагу приділяв натуралістичному руху. У 1941 році юні натуралістичні школи посіли І місце на районному зльоті, за що були нагороджені туристичною путівкою до Кишинева. Але екскурсії не відбулося, бо 22 червня почалась війна.
Під час війни школа не працювали, будівля була переобладнана під госпіталь для німецьких солдатів. У 1943 році, перед відступом, нацисти спалили будівлю.
Лише у 1944 році відновилось навчання сільських дітей у вцілілих, пристосованих приміщеннях.
Не вистачало вчителів, не було підручників, шкільного обладнання.
Працювала лише початкова школа, в якій навчалося близько 100 учнів. Саме в такій школі до 4-го класу навчалась і Ніна Федорівна.
І лише в 1951 році початкова школа була реорганізована в семирічку.
В 5 клас Ніна Федорівна пішла у сусіднє село Теплівку Пирятинського району. Її дуже пощастило, адже на той час математику в цій школі викладав один з провідних математиків Полтавської області, гребінківець, Олександр Дмитрович Білий. Пізніше йому було присвоєно звання заслужений вчитель Української РСР. Він прищепив молодій дівчині любов до математики.
Звичайно ж прикладом для неї був і батько, учитель історії.
Ніна Федорівна закінчила Теплівську школу на відмінно і у 1954 році вступила до Полтавського педагогічного інституту на математичне відділення. Дві сестри Ніни Федорівни теж обрали професію учителя.
В 1959 році вона закінчила педінститут і за направленням поїхала працювати в Мар’янівську середню школу Гребінківського району.
А з 1961 по 1971 ріки працювала в Пирятинській середній школі №1.
Саме цей час був роками становлення молодої вчительки.
В 1971 році Ніна Федорівна переїхала до Гребінки і стала працювати вчителем математики в Гребінківській середній школі №1. Її мудрими, добрими наставниками стали досвідчені вчителі школи: директор школи Марія Дмитрівна Соляник, Олександра Миколаївна Науменко, Тамара Петрівна Коделко.
Тут прийшло професійне визнання, у 1981 році вона стала відмінником народної освіти, а в 1982 році Указом Президії Верховної Ради
Української РСР їй було присвоєно почесне звання – заслужений вчитель Української РСР.
За багаторічну педагогічну діяльність Ніна Федорівна виховала багато послідовників. Чимало її випускників стали відомими вчителями. Серед них: Ірина Терещенко, Світлана Підстрела, Оксана Линовицька, Олена Бутенко, Людмила Маренич, Анатолій Щерба.
Учениця Ніни Федорівни, Тетяна Устіловська, стала заслуженим вчителем України.
Ось, що написала про Ніну Федорівну Кадуру її учениця Ніна Марченко: « За весь час із вдячністю згадую Вас, Ваші уроки математики, ті уроки людяності і добра, які Ви давали щодня, може, навіть і не підозрюючи про це. Я рада, що Ви є на світі, я Вас поважаю і люблю. Хочу, щоб Ви жили ще довго-довго в здоров’ї. вже немає у мене ні мами, ні тата, і хоч я в роках, але так хочеться, щоб була на світі старша людина, до якої можна було б пригорнутися і поділитися самим сокровенним, почути мудру пораду або навіть добре слово. Саме такою людиною я вважаю Вас».
Професію вчителя обрала і донька – Людмила.
Людмила на відмінно закінчила Гребінківську гімназію вступила історичний факультет Національного університету імені Т.Г. Шевченка, Гарно навчалася, займалась науковою роботою.
Після закінчення вузу була направлена на роботу в Полтавський педагогічний інститут ім. В.Г. Короленка, на посаду викладача. Але відмовилась їхати в Полтаву і повернулась в своє рідне місто, де зустріла своє перше кохання – Сергія.
Все своє трудове життя вона присвятила Гребінківській середній
школі №2, де працювала вчителем історії, заступником директора по навчально-виховній роботі.
Завжди відповідальна, вимоглива до себе і своїх вихованців, вона успадкувала кращі риси своєї мами.
Під її керівництвом було створення музей освіти Гребінківщини, де було зібрано багато рідкісних експонатів про навчальні заклади району, починається ще з довоєнних років.
Чоловік Людмили – Сергій також працював учителем в Гребінківській середній школі №4.
В Гребінці вони – сім’я Карповичів, авторитетні люди, яких знають і поважають. Ця вчительська сім’я є прикладом взаємодопомоги, великої поваги одне до одного. Їх любили і поважали учні і коли вони обоє пішли на заслужений відпочинок були дуже засмучені.
В даний час Людмила Миколаївна доглядає за хворою мамою, яка прикута до ліжка. Сергій працює охоронцем в лікарні. І на новій роботі він показав себе з хорошої сторони, як творча, ініціативна людина.
Від імені Гребінківського міського краєзнавчого музею вітаємо трудову династію педагогів із професійним святом, Днем працівника освіти. Бажаємо міцного здоров’я, довгих років життя, а головне – мирного неба над головою!
Гребінківський міський краєзнавчий музей
Фото з сімейного архіву родини Карповичів
