Як бадьорить душу баяніст, коли акомпанує співакам. Щира народна пісня розриває простір. Музикант із непідробним піднесенням перебирає клавіші баяна, вкладає усю душу тільки в музику, не помічаючи нічого довкола, і здається, що його душа – це і є музика.
Пам’ять завжди зберігає найкращі моменти життя, сильні враження та людські переживання. Так і Микола Омелянович Ставицький з Бесідівщини напередодні 85-річного ювілею ділиться своїми спогадами. Завжди поруч з чоловіком – його справжній друг і товариш – баян. Микола Омелянович посеред розмови бере до рук музичний інструмент і затягує пісню.
Ті красиві і душевні пісні під баян про щиру любов і справжнє палке кожання, щирі почуття і хвилювання люблячих і закоханих пар. Мелодійно линуть пісні про маму, про перші і неповторні дитячі відчуття . Зі смутком та непроханою сльозою на очах лунає пісня про гіркоту розставання і втрати. Микола Омелянович з теплом згадує свою маму Параску. Вона сама виховувала сина. Батька забрали до війська, коли хлопчині було лише три місяці. Тато загинув в одному з найбільших нацистських концтаборів, що знаходився біля міста Освенцима, що у Польщі. Микола закінчив лише 5 класів школи. Потрібно було працювати, щоб допомогти мамі. Хлопець здобув робітничу професію муляра у Маріуполі. І все своє життя Микола Омелянович заробляв гроші тим, що мурував хати для людей. А для душі в нього був баян. Перший свій баян купив у 18 років. Ніколи не вчився у музичній школі, самотужки почав опановувати інструмент. Адже завжди з захватом спостерігав, як грають на баяні друзі. Бажання навчитися грати було настільки великим, що юнак купив книгу “Самовчитель гри на баяні” А.Басурманова та Н.Чайкіна. Природній слух та книжна теорія зробили з юнака музиканта. Причому баяніст так продемонстрував свій талант під час служби у армії, що його зробили керівником хору. Микола Омелянович розповідає, як при вдалому виступі ансамблю на огляді армійської художньої самодіяльності у Томську, йому, як баяністу, командир запропонував очолити хор зі 150 чоловіків. Микола Омелянович знітився, адже не мав музичної освіти. Та довелося керувати музикантами, які закінчили консерваторії, музучилища та інститути. Армійський хор вісім місяців гастролював по всьому Сибіру. Баяністу настільки сподобалися такі виступи, що він годинами сидів, грав і відшліфовував кожен звук, вчив цьому музикантів. А репертуар для хору обирав з українських народних пісень. ” Шквалом аплодисментів зустрічали росіяни пісню полтавки Марусі Чурай “Засвіт встали козаченьки” на гастролях у Новосибірську”, – розповідає М.О. Ставицький. Літературна козацька пісня прославляла козаків, для яких обов’язок перед Батьківщиною є вищим, ніж сімейне щастя. Та й возвеличення подвигу матерів та дівчат у розлуці з дорогими людьми викликали захоплення у слухачів. І досі Микола Омелянович, коли береться за баян, та співає цю пісню, змінюється на обличчі, наче сам проживає життя оспіваних героїв.
Чоловік після служби в армії зрозумів, що хоче пов’язати своє життя з музикою, закінчив Гадяцьке культосвітнє училище. У Гребінківському будинку культури Микола Омелянович вів студію по класу баяна. Навчав дітей грі на улюбленому музичному інструменті. Микола Омелянович почав сам складати пісні, чи підбирати мелодію під відомі вірші. Написання музики – найбільше захоплення баяніста. Він часто їздив до обласного центру на семінари, зустрічі композиторів. Замолоду мав честь бачитися з Олександром Білашом – українським композитором, Народним артистом, Героєм України, Лауреатом Шевченківської премії. Олександр Іванович родом з Градизька Глобинського району, тому часто бував у Полтаві. На обласних зібраннях музикантів та композиторів бував і Павло Глазовий – найулюбленіший “сміхотерапевт” та наступник Остапа Вишні в українській літературі. Його творчість полюбив Микола Омелянович за щирість та неперевершений талант у кількох дотепних рядках розповідати про важливі теми людських відносин. Гуморески Павла Глазового можуть підняти настрій кожному українцю. Всі вони написані майстерно, гостро та дотепно. Микола Омелянович знає багато гуморесок напам’ять. Іноді вони, як “частушки” звучать під баян.
А чоловік і досі з гумором розповідає про складності старечого життя. Саме почуття гумору й допомагає перемагати всі життєві труднощі.
Вже давно чоловік на заслуженому відпочинку. Займається садом та городом. Виписує голландське елітне насіння, вирощує розсаду та розводить нові сорти огірків та помідорів, кавунів та динь, клубники, агрусу, малини. На городі все доглянуте, милує око господаря. Кожна рослинка, вирощена з любов’ю, віддячує гарним врожаєм.
А вечірньої години, чи тоді, коли до оселі Миколи Оме-ляновича завітають гості, хата господаря наповнюється мелодією. Бо пісні під баян – то розрада для душі.
