Тобі назавжди 32…
Життєрадісний, щирий, добрий, люблячий, саме таким Вячеслава Фальківського завжди будуть пам’ятати його рідні.
Люди народжуються щоб жити, але війна вносить свої корективи. Сонячного вересневого дня горе постукало в родину Фальківських. Син, чоловік, брат залишив земне життя і назавжди став у стрій небесного війська.
18 серпня 1991 року у звичайній українській родині народився син, якого назвали Вячеславом, як і сотні українських хлопчаків він ріс веселою, енергійною дитиною.
Особливий зв’язок, який він проніс через усе своє коротке життя, у Вячеслава був з його молодшою сестрою Наталею. Безліч щирих спогадів про брата назавжди залишилися в її душі.
У 2008 році закінчив Сербинівську загальноосвітню школу І-ІІІступенів. В цей же рік вступив до Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Академії педагогічних наук України, та отримав спеціальність слюсаря. Після закінчення навчання працював у Києві.
Кожні вихідні приїздив до батьківського дому. Він щиро любив і поважав батьків, а батьки люблять і пишаються сином. Анатолій Миколайович і Галина Василівна завжди підтримували сина. Щира мамина любов і надійне батьківське плече, а ще розуміння і віра в сина, супроводжували Вячеслава на його життєвому шляху.
У 2015 році одружився. Свою дружину Надію він знав ще зі школи, але почуття між молодими людьми виникли після їхньої зустрічі на весіллі у спільних знайомих. На той час Вячеслав працював у Києві, а Надія навчалася в Черкасах, але відстань не завадила їм створити сім’ю. Після одруження молода родина стала жити у місті Гребінка. Вячеслав мріяв про сина, але не судилося.
1 листопада 2022 року Вячеслав був призваний до лав Збройних Сил України. Солдат Вячеслав Фальківський служив на посаді кулеметника 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-го механізованого батальйону в/ч А 0409.
Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, брав участь у боях під Слов’янськом, Бахмутом, Лиманом.
Кожен його бойовий вихід родина з нетерпінням чекала на його дзвінок, чи коротке повідомлення: “+, 4.5.0”. Тільки люди, які чекають, зрозуміють, наскільки цінними є такі повідомлення і скільки прихованого змісту криється у цих коротких знаках.
Ще рік тому родина Фальківських думала, що найстрашніший день у їхньому житті був той, коли вони дізналися про поранення Вячеслава, адже 17 травня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Желєзнянське Донецької області, він отримав поранення, дивом залишився живим.
Далі був шпиталь, а згодом довгоочікуваний приїзд додому.
Та радість від зустрічі з рідними очорнила сумна звістка, загинули побратими Вячеслава Сергій Мінченко та Сергій Козін. Обидва жителі Гребінківської громади. Вони разом, пліч-о-пліч захищали Україну на Донецькому напрямку.
Вячеслав ніколи не скаржився на свій поганий стан здоров’я, для рідних у нього все завжди було в “порядку”. І як би важко йому не було на душі – знаходив слова, щоб підбадьорити родину. Мало розповідав про пережите, але щиро цінував тих людей, з якими його поєднала війна. Тому й не дивно, що після лікування знову повернувся до військової частини.
Після місяця реабілітації вдома Вячеслав поїхав у місто Звягель, де базувалася його військова частина. Він продовжував проходити курс реабілітації та готувався до повернення на фронт.
“Я не можу залишити хлопців…” – говорив Вячеслав.
Та життя склалося так, що зустрівся він з небесними воїнами-побратимами.
23 вересня 2023 року серце Вячеслава зупинилося назавжди.
Вячеслав був щирою людиною, любив свою родину, пишався друзями і мріяв про світле майбутнє у незалежній Україні. Він віддав своє життя у боротьбі за те, щоб український народ залишався вільним.
Вічна пам’ять і шана воїну українського народу!
Спи спокійно, моя рідна людино!
Вічний спокій твоїй душі!
Ти назавжди у моєму серці!
