Юлю Степанівну ще багато жителів села Загребелля добре пам’ятають. Це була жінка з непростим характером, але тепер багатьом стане зрозуміло чому…
Її життя було зламане раз і назавжди, після повернення з неволі вона вже не могла працювати за фахом. Ледь влаштувалася санітаркою в лікарню. Багато працювала, виховувала дітей.
Жорстокій розправі була піддана завідувач початкової школи в селі Покровщина Гребінківського району Попович Юлія Степанівна, 1919 року народження, уродженка села Сенча, тоді Сенчанського району. Вона, як і багато представників її покоління, була “остарбайтером”. Працювала в трудовому таборі в німецькому місті Дортмунд. В 1945 році з надією на краще повернулась до СРСР. Та згодом влада згадає її перебування в німецькій неволі.
В постанові про арешт від 17 березня 1953 року Попович Ю.С., матері трьох неповнолітніх дітей, слідчий Панфілов знайшов такі звинувачення: “Попович Ю.С., проживаючи на окупованій території в селі Сенча Сенчанського району Полтавської області, в жовтні 1942 року була вивезена на роботу до Німеччини. Перебуваючи у Німеччині, вона була завербована німцями в якості агента, який повідомляв про настрої радянських громадян, що знаходились в таборах Німеччини. У квітні 1945 року територія, де знаходилась Попович Ю.С., була окупована американськими військами. У липні 1945 року Попович американцями була передана радянському командуванню. Проживаючи в Гребінківському районі Полтавської області, Попович серед свого оточення, а також серед колгоспників, систематично проводить різку антирадянську проамериканську пропаганду, вихваляє американський спосіб життя, критикує Комуністичну партію, Радянський уряд і політику Радянської держави. Проводить агітацію, направлену на дискредитацію колгоспів. Навмисно зриває політико-масові заходи, що проводились керівництвом села серед колгоспників. Будучи викладачем початкової школи, використовує ідеологічно неправильні шкідливі методи навчання, спрямовані на перекручення комуністичного виховання дітей. Під час класних занять застосовує фізичні методи дії, б’є дітей. Підозрюється в приналежності до агентури американської розвідки”. Більшість з цих абсурдних звинувачень були включені в обвинувачувальний висновок від
14 травня 1953 року (крім “агент американської розвідки”). Одним з ключових звинувачень жінки була пропаганда вірша В.Сосюри “Любіть Україну”. Не випадково свідки, вчителі-колеги по роботі, одна за одною на суді наголошували на цьому. Так, учителька з села Покровщина Параска Єрофіївна подала на судовому засіданні 26 травня 1953 року такі свідчення: ” У 1952 році після конференції, на якій було піддано критиці вірш Сосюри “Любіть Україну”, я, Попова і Попович знаходились в канцелярії школи. Я розбирала шкільну бібліотеку і виклала збірник віршів В.Сосюри. Попович взяла його і прочитала вголос вірш “Любіть Україну”, після чого почала гніватись, говорячи, що тут немає нічого поганого, що Сосюра правильно пише. Я їй відповіла, що тут багато націоналізму, на що Попович відповіла, що я нічого не розумію”.
Цього ж дня був винесений вирок, де чітко визначено : “Попович Юлію Степанівну, 1919 року народження, на підставі ст.54 – 10 ч. І КК УРСР позбавити волі терміном на десять років, без позбавлення прав, з відбуттям покарання в віддалених місцях”.
26 лютого 1990 року Юлія Степанівна отримає довгоочікувану реабілітацію, що засвідчує висновок Прокуратури Полтавської області.
Останні роки життя жінка провела в селі Загребелля Гребінківського району, де і похована на місцевому цвинтарі.
За матеріалами Всеукраїнської наукової конференції 17 – 18 березня 2016 року.
О. Сидоренко “Російсько-радянська каральна система проти полтавців – остарбайтерів та колишніх військовополонених червоноармійців в 40-ві – початок 50-тих років ХХ століття”.
