Таку мрію має вихователька ЗДО “Веселка” Тетяна Анатоліївна Ірклієнко. Вже майже півстоліття вона працює з дошкільнятами. Жінка ніколи не пошкодувала про свій вибір професії. Вона з дитинства знала, що стане педагогом, адже безмежно любить дітей.
Тетяна Анатоліївна родом з Донбасу. Родина переїхала до Яготина, коли Тані було 7 років. То ж середню освіту дівчинка отримала в Яготинській школі. А потім поїхала навчатися до педучилища в Переяслав-Хмельницький. Вищу освіту Тетяна Анатоліївна здобула в Київському українському державному університеті ім. М.Драгоманова за спеціальністю “методист по дошкільному вихованню та викладач педагогіки і психології в педучилищі”. Тетяна Анатоліївна і досі пам’ятає свою першу середню групу у Яготинському дитячому садочку “Ромашка”. Вихователька тоді переконалася, що працює на своєму місці і ця робота їй до душі. Малесенькі п’ятирічні хлопчики та дівчатка зразу прийняли молоду виховательку і серцем, і душею.
Тетяна Анатоліївна розповідає: “У 1981 році я вийшла заміж за гребінківця Сергія Михайловича та переїхала до Гребінки. Вже тут народилася наша донечка Оля. А в 1983 році я прийшла працювати у залізничний дитячий садочок №61. Зараз це наш заклад дошкільної освіти “Веселка”. З того часу і по сей день я працюю у цьому садочку”.
У подружжя Ірклієнків пізніше народився ще й синочок Олександр. Родина завжди жила дружно, разом виховували дітей. Оля після закінчення школи обрала для себе медицину. А Олександр залюбки грав у футбол, тому пов’язав своє життя зі спортом, став тренером. Зараз син працює директором дитячої футбольної академії “Поділля” у Хмельницькому. А Оля з початком війни в Україні стала військовим медиком.
З болем в серці Тетяна Анатоліївна розповідає про велику втрату родини – смерть чоловіка та батька. Вже дев’ять років вона звикає жити без рідної людини. Розрадою для Тетяни Анатоліївни стали онуки. Старший Назар – вже студент факультетету кібербезпеки та інформаційних технологій столичного вузу. Молодший десятирічний онук Платон – школяр, як і тато, полюбляє грати у футбол. Платон живе з батьками у Хмельницьку, не так часто приїздить до бабусі. А ось вихованням Назара бабуся займалася з дитинства. Коли донька рятувала життя воїнам на фронті, вдома рідні справлялися самос-тійно з усіма викли-ками. Тепер бабуся радо зустрічає сту-дента, виготовляє йому всілякі смако-лики, пече пиріжки та піци, тортики та трубочки, кекси.
А коли є вільна хвилинка, Тетяна Анатоліївна займа-ється квітами, любить висаджувати їх і на вулиці, і в горщики. Найбільше захоп-лення викликають у неї лілії та троянди.
На запитання про жіноче щастя, Тетяна Анатоліївна впевнено відповідає, що воно в родині, в коханні, в дітях. А ось в часи війни в країні щастя для неї, як і для більшості українців, в тому, щоб настав мир, щоб діти раділи життю, а не бігали щодня в укриття.
Фото із сімейного архіву родини Ірклієнків.
