В Костянтинівці на Донеччині досі залишається близько п’яти тисяч людей. Російські війська щоденно обстрілюють місто, заїхати у місто складно. Евакуація з Костянтинівки триває щодня. Українські війська контролюють місто, та рашисти не полишають спроби просування дрібних ворожих груп у напрямку міста, це війна, і ворог намагається тиснути щодня. У місті з кожним днем все більше руйнувань, дим підіймається над Костянтинівкою після російських ударів. Адже армія рф щоденно обстрілює громаду з усіх видів озброєння: КАБи, РСЗВ, ракети, артилерія, “Гради”.
Газопостачання в місті немає з літа. Працюють свердловини, на двох з них жителі можуть набрати очищену воду. Костянтинівка розташована на деякій відстані від Часового Яру, де тривають пекельні бої. Родини з дітьми вже давно евакуйовані, бо в місті була проведена примусова евакуація дітей…
… А у Гребінці мешкають жінки, які Костянтинівку пам’ятають квітучою і затишною, привітною до мешканців та гостей міста. Зі сльозами на очах вони розповідають про своє рідне місто, яке довелося залишити. Вони, як і всі переселенці, виїздили у 2022 році, сподіваючись, що це тимчасово і вони обов’язково повернуться. З кожним роком війни ті сподівання розвіювалися все більше і більше… Лишається лише віра…
Раїса Афанасіївна Фоміна та Олена Афанасіївна Пахуща – рідні сестри. Їх тато Афанасій Андрійович родом з Полтавщини. Ще в молодості він поїхав на заробітки на Донбас, працював водієм. Там зустрів своє кохання – Параскеву Петрівну. Родина мешкала в селі Миколаївка Костянтинівського району Донецької області. У сім’ї зростали дві донечки та два сини Валентин та Леонід. Діти полтавця Афанасія Андрійовича створили свої родини та мешкали на Донеччині – в Костянтинівці, Часовому Ярі та Горлівці. Раїса Афанасіївна разом з чоловіком Василем Максимовичем проживала у селі Тарасівка Костянтинівського району. Має двох синів – Віталія та Романа, невістки вже подарували бабусі онуків – Вікторію та Максима. В онучки Віки вже народився синочок Єгорка, і Раїса Афанасіївна стала прабабусею. Ще до війни бабуся їздила няньчити правнучка в Крим. Чоловік Василь Максимович помер одинадцять років тому.
Олена Афанасіївна мешкала в Костянтинівці, з любов’ю розповідає про своє місто: “У нас вирувало життя. У Костянтинівці працювало 15 заводів, було багато шкіл та профтехучилищ. Я тридцять чотири роки пропрацювала швачкою в місцевому ательє. Ми шили одяг на замовлення. В ті часи вишиковувалися зранку черги з модниць. Кожна поспішала до свят пошити собі елегантний одяг”. Олена Афанасіївна мріяла про цю професію з дитинства та й тато підтримував цю мрію доньки. Вона ходила на курси крою і шиття, щоб опанувати швацьку майстерність. Потім навчалася в Донецькому ПТУ, опанувала пошиття верхнього одягу. З роками роботи в ательє прийшов досвід та майстерність. Олена Афанасіївна розповідає, що у період дефіцитів та одноманітності одягу на полицях магазинів, велика кількість жінок шила собі одяг. Одяг, створений руками досвідчених майстрів, мав справді вишуканий вигляд і прекрасно підкреслював всі переваги фігури своїх власниць. “Речі, пошиті на замовлення – це не розкіш, а правильний вибір жінок, які прагнули уникнути фабричних стандартів і цінували індивідуальність у всьому”, – каже Олена Афанасіївна.
Олена Афанасіївна – інвалід з дитинства, отримала однокімнатну квартиру у новобудові у 1972 році, під Старий Новий рік. Жінка відразу взялася облаштовувати свою оселю. З роками вона стала дуже затишною і красивою. Власними руками пошиті фіранки та скатертини, посаджені квіти та розставлені меблі зробили її квартиру рідною та зручною. Разом з Оленою Афанасіївною на одній площадці в сусідню квартиру заселилася родина Теліциних. Борис Афанасійович та Алевтина Павлівна працювали педагогами. Дружина викладала історію у Костянтинівському ПТУ, а чоловік викладав фізкультуру у місцевому технікумі, був тренером з волейболу. У родині народився син Ігор. Сусіди потоваришували, разом відмічали свята, ходили в гості один до одного. Так з 1972 року і триває їх дружба. Борис Афанасійович та Алевтина Павлівна стали дідусем та бабусею, невістка подарувала їм онуків Антона та Олексія. У 2016 році Борис Афанасійович помер. Олена Афанасіївна підтримувала свою сусідку, разом ходили на базар, виходили на прогулянки.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Донеччина, контрольована українськими військами, опинилася на лінії вогню. Небезпека почала зростати щодня. Потрібно було приймати рішення: чи наражатися на небезпеку, чи виїздити. В квітні вибухи у місті посилилися і сестри Олена Афанасіївна та Раїса Афанасіївна вирішили виїздити. Спочатку поїхали в Краматорськ до племінниці, взяли лише валізки, які могли дотягнути в руках. Потім зрозуміли, що потрібно перебиратися далі від лінії фронту. Було вирішено їхати на Полтавщину до далеких родичів. Їх прийняла родина племінниці з Гребінки. Чотири місяці мешкали “за путями” в приватному секторі. Потім сестри винайняли маленький будиночок в центрі міста. З літа 2022 року Олена Афанасіївна та Раїса Афанасіївна мешкають поблизу територіального центру. Жінки потребують догляду, Раїсі Афанасіївні 76 років, Олені Афанасіївні – 86 років. До них приходять соціальні робітниці відділення соціальної допомоги вдома Гребінківського територіального центру.
До минулого року Алевтина Павлівна, якій виповнилося 86 років, залишалася сама в квартирі в Костянтинівці, не було куди виїздити самотній жінці. А ось з сусідкою та подругою Оленою Афанасіївною вона зідзвонювалася щодня, розповідала про ситуацію в рідному місті. Сестри запросили Алевтину Павлівну до себе в Гребінку. Так з минулого року і мешкають Раїса Афанасіївна, Олена Афанасіївна та Алевтина Павлівна (на фото), втрьох в одній кімнатці, разом долають труднощі, підтримують одна одну.
…Два місяці тому будинок у Костянтинівці, де мешкали жінки, розбомбили рашисти. Жінкам нікуди повертатися… Та вони все-таки мають надію побачити своє рідне місто. Їм сниться зворотній шлях з Гребінки до Костянтинівки…
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
Nataliia Stetsenko.
