Сьогодні на території Рудківської гімназії відбувся пам’ятний захід на честь відкриття меморіальних дощок захисникам, які в свій час навчалися в цій школі і загинули у війні за незалежність України. У цей день громада зібралася, аби вшанувати пам’ять Оточуваного Віталія Олексійовича та Стрільця Олександра Петровича — мужніх воїнів, які віддали свої життя за майбутнє нашої держави.
На тлі проникливої мелодії ведучі з болем у голосі згадали 24 лютого 2022 року — початок повномасштабної війни, яка забрала життя тисяч українців. Ці хлопці були не просто воїнами — вони були синами, батьками, братами, нашими учнями, нашими земляками.
Мітинг розпочався виконанням Гімну України, після чого усі присутні вшанували Хвилиною Мовчання усіх, хто поліг на полі бою та мирних жителів, яких забрала клята війна. До учасників пам’ятного заходу звернулися заступник міського голови Валерій Волошин, директор гімназії Олексій Ічанський, староста Вишневого старостинського округу Анатолій Буць, — згадали загиблих як Героїв, як тих, хто мріяв, любив і вірив у нашу Перемогу.
Оточуваний Віктор Олексійович народився 18 вересня 1981 року в селі Тимки Оржицького району. Навчався в Рудківській школі. Молодший сержант, старший водій другого автомобільного взводу другої автомобільної роти автомобільного батальйону військової частини А 1937. Загинув 9 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Малинівка Харківської області . Родина втратила сина, чоловіка, батька , брата. У вирішальний момент він без вагань став на захист рідної землі, заплативши найвищу ціну — власне життя.
Стрілець Олександр Петрович народився 28 серпня 1987 року в селі Тимки Оржицького району. Закінчив Рудківську середню школу. Рядовий солдат другої роти другого кулеметного взводу 58 бригади військової частини А 1376. Служив на Бахмутському напрямку. Біль втрати вже відчутний для рідних та усієї громади.
Після зворушливих віршів та спогадів, учні відкрили меморіальні дошки, запалили свічки пам’яті.
Як символ глибокої шани й поваги, присутні поклали квіти до меморіальних дощок Героїв. «Герої не вмирають», — ці слова лунали не лише зі сцени, а й у серцях кожного присутнього.
Допоки ми живі — житиме пам’ять про Героїв, і кожен учень, проходячи повз меморіальні дошки, згадуватиме про тих, хто віддав своє життя за мирне небо над головою.
Слава Україні! Героям слава!
