Таким нашого земляка, музиканта, викладача Гребінківської дитячої школи мистецтв Валерія Коломійця визнала Львівська платформа “Містер Джаз”. Вони відслідковували музичні композиції різних українських музикантів на музичних платформах. Самостійно відібрали найкращих, на їхній погляд музикантів, провели голосування. І ось за результатами такого незаангажованого відбору гребінківець Валерій Коломієць отримав таке високе звання. Ми поспілкувалися з митцем, розпитали його про творчі досягнення і плани.
– Пане Валерію, розкажіть, про музику у вашому житті, звідки це захоплення, як нині живеться музикантам?
– Привіт, мене звати Валерій Коломієць. Я – композитор, піаніст, педагог. Так, музика супроводжує мене з самого дитинства. Навчався професійно: спочатку в Полтавському музичному училищі, потім у Київській консерваторії ім. Чайковського. Композицію вивчав у Мирослава Скорика.
Мені пощастило бути учнем самого Мирослава Скорика, всесвітньовідомого українського композитора, музикознавця, який наприкінці 1990-х повернувся до України. З 1999 року був завідувачем кафедри історії української музики у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського. Автора “Мелодії ля мінор”, пісні “Намалюй мені ніч”, композитора до кінострічки “Тіні забутих предків”) та інших. Це навчання стало міцним фундаментом для того, щоб я міг будувати уже своє власне майбутнє у творчості. І з кожним днем я відчував, що любов до музики у моїй душі лише зростає.
– А потім повернулися до Гребінки?
– Так, після академії повернувся і почав працювати у Гребінківській дитячій школі мистецтв, паралельно розвиваючи власний музичний проєкт. Викладаю три дні на тиждень, що дає змогу працювати над авторською музикою. Викладач музики допомагає дітям розкрити свої таланти, прищеплює їм любов до мистецтва, розвиває їхній слух, ритм, техніку гри та музичне мислення. Дуже приємно бачити, як учні зростають, досягають успіхів і навіть стають професій-ними музикантами. Музич-на освіта – це більше, ніж просто гра на інструменті. Вона формує естетичний смак, розширює кругозір, вчить дисципліні та самовираженню. Викладачі таких закладів роблять внесок у збереження та розвиток культури, і місцевої, і національної.
– Розкажіть про ваш музичний проєкт.
– OVERKO – український музичний проект, який з’явився 2014 року у Києві.
Постійного складу немає, граю з різними музикантами. Запрошую найкращих в Україні, а деякі з них відомі й на світовій сцені. Наприклад, Яків Цвєтінський, трубач, який нині грає в Лос-Анджелесі разом із Гербі Генкоком – одним із найкращих джазових піаністів світу. Яків працював зі мною над кількома треками.
З 2023 року і до тепер є клавішником гурту Yurcash (Юрко Юрченко).У 2024 р.- Працюю з Monokate (Катерина Павленко, солістка гурту Go_A)
Минулого року зіграв епізодичну роль вуличного музиканта у фільмі Юрія Горбунова “Потяг у 31 грудня”. Був у мене і такий досвід.
Люблю філософію, сенси, “глибину”… Моя музика результат моїх “філософій”.. Хочу щоб вона, як будь яке “справжнє” мистецтво, давала фундамент для роздумів.
– Був час, коли на музичному горизонті Гребінківщини виступав гурт друзі OVERKO. Проводили благодійні концерти.
– Ми зробили серію виступів у Гребінці, Пирятині, Кременчуці, але це дуже непросто реалізовувати. Спонсорів немає, витрати великі. Тому я зосередився на власному проєкті.
– Хотілося б більше дізнатися про це. Як ви записуєте свої композиції?
– Раніше деякі записи робили дистанційно, особливо під час ковіду, але це не передає всієї енергії. Тому зараз збираємо з музикантами на студіях у Києві та записуємо наживо. Потім музику завантажую на світові платформи: Apple Music, YouTube Music, Spotify. Мої композиції доступні на 25 музичних сервісах.
Вдалося попрацювати із таким відомим музикантом як Пол Вікліф. Це зірка світового масштабу. Він погодився зробити зведення музики, це така завершальна робота під час запису музичних композицій. От коли ми на студії записали все, всі ці інструменти потрібно звести, щоб музика ожила і зазвучала. І він взявся за цю роботу. Потім коли дізнався, що ми з України, він не взяв з нас жодної копійки. Більше того, перерахував у благодійний фонд, з якого фінансуються витрати на реабілітацію військових, іще 200 доларів, відмовившись від гонорару.
Хтось стверджує, що музика не на часі, але музика нас гуртує, об’єднує і надихає, дає крила злетіти над реальністю, дозволяє відчути свободу і любов.
– Чи є перспектива розвивати вашу музику в Україні?
– В Україні складно. Інструментальна музика малозатребувана, особливо зараз. Я спілкувався з піар менеджеркою Джамали, і вона теж каже, що для такого стилю – лише європейські фестивалі. Але реалізувати цей задум складно. Головне зараз для нас усіх, щоб найскоріше закінчилася війна. Тоді з’явиться можливість розвивати творчі проекти на повну потужність.
– Нещодавно ви отримали високу відзнаку за свою роботу, поділіться враженнями.
– Так, це було несподівано. Львівська платформа “Містер Джаз” самостійно відібрала найкращих, на їхній погляд, музикантів, провела голосування, і я потрапив до списку. Я не подавав заявку, вони самі вибрали. Це приємне визнання результатів минулого року: я випустив два сингли, дав багато концертів.
– Як ви взагалі ставитеся до конкурсів?
– Конкурси не люблю, бо творчість не можна оцінювати як спорт. Але фестивалі – це чудова нагода для розвитку. Головне – бути в правильному середовищі, бо ми навчаємось не лише від викладачів, а й один від одного.
– Пане Валерію, які ваші подальші плани?
– Продовжувати записувати музику. Головне – розвиватися і не зупинятися!
– Дякую вам за відверті відповіді, бажаю подальших творчих здобутків, ресурсності для того, щоб популяризувати саме інструментальну музику у нашій державі. Ми теж пишаємося вашими успіхами!
