У переддень важливої дати – Дня рідної мови, ми маємо особливу нагоду поспілкуватися з нашим земляком – молодим письменником Вадимом Марченком, який народився і виріс у Кулажинцях. Його слово народжене тут, на рідній землі, серед знайомих краєвидів і людей, які надихають творити щиро й по-справжньому.
Вадим – представник нового покоління митців, для яких українська мова є не лише засобом самовираження, а й внутрішньою опорою, силою та зброєю духу. Сьогодні він поєднує творчу діяльність із відповідальною місією – захистом України у лавах Збройних Сил. Його життєвий шлях – це приклад того, як слово і справа можуть йти поруч.
У нашій розмові Вадим поділиться своїми першими кроками у творчості, розповість про натхнення, труднощі й здобутки, а також про те, яке значення має рідна мова в його житті – і на фронті, і в літературі.
Запрошуємо до щирої розмови про силу слова, любов до Батьківщини та шлях молодого митця.
– Розкажіть трохи про себе: яким було ваше дитинство в Кулажинцях і як воно вплинуло на вас як на письменника?
– Коли я був малим, то палицею бив кропиву за те, що мене жалила. Спалив гніздо шершнів за те саме. Підривав карбід у пляшках з водою, ловив кажанів та розкопував боєприпаси Другої світової. Тобто мав звичайне дитинство тих часів.
– Коли ви вперше відчули, що хочете писати? Пам’ятаєте свій перший твір?
– Я вже добре писав тоді, коли ще не знав, що хочу цим займатись. Пам’ятаю багато непоганих уривків зі своїх шкільних оповідань, а на ЗНО написав твір, за який отримав максимум балів. Не пам’ятаю тему, але марив космосом в ті роки, і написав про чорні діри, темну енергію, загадки Всесвіту.
– Хто або що найбільше вплинуло на формування вашого світогляду?
Відколи дізнався про масштаби світу і як важко їх осягнути за ціле життя, щось аж теленькнуло: буду писати.
– У якому жанрі ви працюєте і чому саме він вам близький?
– Футуристична фантастика. Людство ніколи не було так розвинене, як прямо зараз. Розвиток людського інтелекту рухається так стрімко, що ми не встигаємо морально до цього призвичаїтись. Я сам пережив еволюцію особистості від сільського дитинства, в якому доводилося добувати воду та їжу методами тисячолітньої давнини, до столичної юності, де завдяки інтелекту та навичкам – можливо все.
– Звідки ви черпаєте натхнення – з життя, історії, людей навколо?
– Намагаюсь черпати з усього потроху.
– Чи присутній у ваших творах український контекст, місцевий колорит?
– Контекст присутній завжди, але переважно не пишу про реальні місця, а про вигадані. Це основа фантастики як жанру.
– Наскільки автобіографічними є ваші персонажі?
– Абсолютно всі. Людська свідомість не може продукувати щось не автобіографічне взагалі.
– З якими труднощами ви стикнулися на початку творчого шляху?
– Економічна криза, кілька революцій, кілька пандемій, війна. Цим нас, українців, не здивуєш. А особиста складність – часу не вистачає і жити, і працювати, і писати водночас.
– Чи складно молодому автору з невеликого населеного пункту заявити про себе?
– Раніше було дуже складно, але стає простіше з розвитком україномовних соцмереж.
– Яким своїм досягненням ви пишаєтеся найбільше?
– Пишаюсь щоденною працею в лавах ЗСУ.
– Як ви ставитеся до критики? Чи допомагає вона вам розвиватися?
– Конструктивна критика завжди допомагає.
– Як народжується ідея – спонтанно чи через довгі роздуми?
– Ідея – як заєць. Буває сидить довго, а потім зненацька вистрибує перед носом. Або бачиш, як тікає від тебе, а мусиш її наздоганяти. Озброївшись допитливим розумом, можна вполювати більше ідей.
– Як сучасні події в Україні впливають на вашу творчість?
(Під час відповіді на питання лунає повітряна тривога)
– Яку роль, на вашу думку, сьогодні відіграє письменник у суспільстві?
– Письменник може поглянути на суспільство під іншим кутом. Підсвітити реальну проблему, про яку не говорять по телевізору і запропонувати ідеї для рішення.
– Над чим ви працюєте зараз?
– Над романом у жанрі біопанк про майбутнє всього людства.
– Що б ви порадили молодим людям із сіл і маленьких містечок, які мріють про творчість?
– Найкращий спосіб проявити творчість – таки брати й творити. Помріяти добре, але потім треба втілювати ці мрії. Не завдяки, а всупереч обставинам.
– Дякуємо за розмову.
Зараз особливо відчувається, що слово – це не лише засіб творчості, а й джерело сили, пам’яті та єдності. І поки українське слово звучить у книгах, у серцях і навіть між фронтовими буднями – воно живе й перемагає.
Бажаємо Вам, Вадиме міцного здоров’я, витримки, нових творчих здобутків, натхнення та якнайшвидшої Перемоги!
