Наприкінці 2022 року Уряд схвалив Стратегію впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та план з її реалізації. Ця Стратегія визначає базові принципи, цільові групи, стратегічні цілі та завдання для реалізації державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти. Схвалення Стратегії гендерної рівності у сфері освіти є прогресивним показником для нашого суспільства. Адже, як не крути, освіта залишається ключовим елементом для розвитку суспільств в цілому, та кожної особистості зокрема. Саме у навчальних закладах – дошкільних, позашкільних та загальноосвітніх, у переважній більшості, ми знайомимося і закріплюємо свої знання про загальнолюдські цінності, напрацьовуємо навики у спілкуванні, здобуваємо досвід формування відносин у суспільстві та толерантному ставленні до інших людей.
Розроблена Стратегія вимагає багато зусиль для того, щоб вона запрацювала на практиці і торкнулася усіх ланок освіти. Воєнні дії унеможливлюють реалізувати заходи у повному обсязі, допрацювати початі ініціативи. Не виключено, що виконання частини завдань Стратегії буде відтерміновано, доки Україна не здобуде перемогу та розпочне повне відновлення. Також для реалізації багатьох завдань, визначених в Стратегії, потрібні будуть додаткові програми та законодавчі акти. Але, все ж, зупинити цей процес уже неможливо. Тим більше з огляду чіткої євроінтергаційної позиції нашого суспільства.
Хоч тема гендерної рівності не нова, і вже відбулися деякі зміни, та все ж зараз, на мою думку, заклади освіти знаходяться все ж на самому початку шляху до впровадження реальної гендерної рівності у формуванні навичок і знань у здобувачів та здобувачок освіти, так і у самому освітньому середовищі для самореалізації особистості незалежно від її статі. Важливим буде підкреслити, що така увага до питань гендерної рівності в освіті несе переваги не лише для тих, з ким працюють освітяни, а й для самих освітян.
Щоб сформувати недискримінаційне освітнє середовище у закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної, а це і є одним із завдань запровадження Стратегії, треба докорінно змінювати підхід до навчання і виховання у закладах освіти, використовувати у роботі новітні підходи і інноваційні технології. А для цього самим педагогам треба буде багато вчитися. Стратегія передбачає розроблення та впровадження програм підготовки фахівчинь і фахівців у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, в тому числі і упровадження сертифікаційних тренінгових програм та програм підвищення кваліфікації педагогічних працівників та перепідготовки кадрів з питань гендерної рівності і недискримінації. Адже зараз ми маємо таку ситуацію, що у сфері освіти працюють здебільшого педагогічні працівниці та працівники з великим досвідом роботи, для них самих тема гендерної рівності, здебільшого невивчена і нова. Це, мабуть, буде найскладніший етап. Педагогам для того, щоб проводити заходи на тему подолання стереотипів та гендерної дискримінації, треба бути добре обізнаними і готовими до різних запитань дітей. Та все ж певні зрушення уже є.
Процес ґендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається. Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини.
Окрім сім’ї, на формування дитини впливають заклади освіти. І одним з перших колективів,у який потрапляє дитина, є дитячий садок. Як розповідає тимчасово виконуюча обов’язки директорки ЗДО «Веселка» Валентина Дудка у їхньому закладі проводяться різноманітні заняття із дітлахами на теми гендерного виховання. У ігровій формі хлопчикам і дівчаткам пояснюють що кожна людина унікальна і заслуговує поваги. Дітлахів вчать товаришувати між собою, спілкуватися з однолітками та старшими людьми. Наприклад, такі заняття як «Ми уміємо дружити!», «В нашій групі є малята – гарні хлопчики й дівчата», «Ми – схожі, ми – різні» ф т.п. Ці заняття допомагають дітворі усвідомлювати свою статеву належність, формувати позитивне ставлення до себе та виховувати культуру взаємин між людьми без гендерних обмежень.
У закладах загальної освіти – школах, гімназіях, позашкільних закладах теж необхідно максимально позбавитися будь якої дискримінації. Взяти хоча б той факт, що у закладах освіти й досі розподіляють учнів на групи за статевою ознакою на деяких уроках. Навіщо це робити саме у такий спосіб, адже можна поділити групи просто за бажанням дітей або просто по списку. «Розділені» уроки не лише не сприяють подоланню нерівності, вони, навпаки, її посилюють. Часто через отримані у школі знання та досвід дівчата і хлопці вірять, що вони начебто від природи є різними і мають виконувати різні ролі: дівчата мають займатися господарством, а хлопці — фізичною працею. А потім ці діти підростають і починають у своїх уже родинах сперечатися з приводу того хто буде варити борщ. А якби вони зі школи виховувалися у толерантному ставленні, то вони б не сперечалися і сварилися, а – домовлялися б про такі звичні побутові справи. А буває ж що такі сварки не обмежуються лише словесними баталіями, а інколи призводять до вчинення насильства.
Тож важливо, щоб у закладах освіти заохочували хлопців і дівчат до спільної праці, спільних занять, ігор, спільного користування ігровим/навчальним інвентарем, щоб там організовували та проводили спільні виховні заходи, що дасть змогу забезпечити рівні права та можливості жінок і чоловіків шляхом зміни стереотипних ролей за ознакою статі.
Ось у Почаївській гімназії вже багато років не розділяють школярів та школярок на групи під час уроків (через малу кількість дітей у класах). Заняття трудовим навчанням – не виключення.
— Наприкінці кожного навчального року я обговорюю з учнями і ученицями, які проекти та об’єкти вони б хотіли реалізувати та виконати у наступному році, — розповідає учитель трудового навчання Почаївської гімназії Володимир Андрійович Бондаренко, — Потім вношу ці пропозиції у свій навчальний план. Стараюся розробити такі уроки, щоб дітям було і пізнавально і цікаво. Якщо у 5-6 класах, діти вивчають різноманітні технології виготовлення тих чи інших предметів, технології, яків використовуються у побутовому житті. То у старших класах, ми вчимо дітей тому, що буде потрібно для їхнього життя – приготування їжі , прибирання кімнати, оздоблення інтер’єру та облаштування клумби, тощо. Усі ці знання важливі як для хлопчиків, так і для дівчат.
І взагалі, для уроків трудового навчання варто було б зробити гуртки чи навіть міні-курси за темами: ведення домашнього господарства, столярська справа, курси шиття тощо. І діти нехай самостійно (чи за порадами батьків) обирають: чому вони хочуть навчитися.
Це стосується і інших предметів, які вивчаються у навчальних закладах різного рівня. Діти повинні мати можливість вільно обирати в якій підгрупі працювати, що саме вони хочуть вивчати, наприклад, на уроках праці, фізвиховання чи інших, незалежно від сформованих роками стереотипів.
На сьогодні в Україні створено нормативно-правову базу з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Навіть затверджена Стратегія впровадження гендерної рівності у сфері освіти може так і залишитися хорошим документом, котрий не буде застосований на практиці. Тож дуже хочеться, щоб відповідні державні структури спрацювали відповідально, підготували чітку і дієву нормативну базу, допомогли працівникам освіти здобути необхідний рівень знань для того щоб якісно реалізувати дану Стратегію.
Світлана Педоряка.
Фото із інтернет-джерел.
