Українська народна пісня в Дубаях – таке сенсаційне повідомлення зустрічаємо в інтернеті. Пісня зветься: “Нічко цікавая, нічко лукавая”, а виконав її співак Михайло Брунський, що володіє унікальним голосом “альбіно” у власній музичній інтерпретації. Звучала вона в рамках фестивалю китайського нового року на стадіоні “Кока-кола” перед аудиторією близько 18 тисяч глядачів. А ще 2004 року цей же співак презентував українську пісню в Дубайській опері.
Коли ця пісня вперше прозвучала на українському радіо в 90-х роках минулого століття, то оголошувалось, як безіменний український романс, не вказувалися ні автор слів, ні автор музики. Виконувала його народна артистка України Діана Петринська (до речі, в с. Оржиця, щовесни проходить вокальний конкурс її імені).
З часом почали зазначати авторку слів – Одарка Романова. Її поезія мала назву “Літня ніч” і вперше була опублікована у Києві в 1896 році у збірці “Пісні, думки, легенди”. Друкувалась вона в журналах і літературних збірниках – “Зорі”, “Літературно-науковому віснику”, “Дзвінку”, “Українській музі” та ін. Писала багато поезій для дітей, а також прозові твори. Була в дружніх стосунках з родинами М. Старицького, М. Лисенка, О. Левицького, Косачів.
У 1922 році (у рік смерті О. Романової) в Берліні за редакцією Богдана Лепкого вийшла друком “Антологія української поезії”, до якої увійшли вірші поетеси. Свої поезії вона підписувала Одарка Романова, цим підкреслюючи свою українськість. Її повне ім’я – Дарія Володимирівна Романова, народилася на Чернігівщині в с. Сальне.
В період 1930-1932 років вийшла 3-томна “Антологія української поезії” (упорядники Василь Атаманюк, Євген Плужник, Фелікс Якубовський; в 1951 році – 3-томна “Антологія…” за редакцією Максима Рильського; в 1968 році – 6-томна “Антологія…” за редакцією Миколи Бажана. В жодній із них ім’я Одарки Романової не згадувалось, хоча безперечно укладачам цих фундаментальних праць воно було відоме. І навіть у недавно виданих “Антологіях української поезії” (автор Іван Малкович) не знайдено імені талановитої поетеси.
Романсу “Нічко цікавая, нічко лукавая” немає в жодному пісеннику і навіть у такому унікальному виданні як “Пісні літературного походження” (1978 рік). І лише в “Енциклопедії української пісні” (Іван Лисенко, 2017 р.) є коротка, але точна інформація про пісню-поезію Одарки Романової.
Мелодія не вмирає, якщо живе в серцях. У 1962 році Леопольд Ященко, засновник та беззмінний керівник київського хору “Гомін” записав у с. Пилява, Димерського р-ну, Київської обл. від Дворніченко Раїси Михайлівни та її доньки Чукавової Марини Валентинівни, романс “Нічка цікавая” (зберігається в інституті мистецтв), відшукав у фондах Івана Франка лист ОдаркиРоманової з поезією та нотним автографом “Літньої ночі”. Великий поет благословив пісню у світ (так висловився дослідник). Про те, що поезія належить М. Лисенку у дослідженні нічого не вказано. А в книзі М. Лисенко. Бібліографія (2009р.) згадки про авторство М. Лисенка до мелодії “Літньої ночі” немає.
Цікавим є й той факт, що ліричну, замріяну, щемливу поезію “Літня ніч” не оминули своєю увагою і видатні композитори. В 1919 р. (за життя О. Романової) Яків Яциневич (видатний хоровий диригент, фольклорист, сподвижник М. Лисенка) поклав на музику поезію “Літня ніч” для чотирьохголосного хору. Тепер цей твір, як і вся творчість Я. Яциневича, відроджені муніципальним хором “Гомін”, що працює при львівському органному залі під керівництвом Вадима Яценка.
А Ярослав Лопатинський (композитор, лікар з Івано-Франківщини, роки життя 1871-1936) створив солоспів, але дати написання якого встановити поки що не вдалося.
Солоспів Ярослава Лопатинського в 1981 році виконала солістка Київської філармонії Любов Кнюрозок. В середині 1970-х р.р. вона разом із концертмейстеркою Н. Котляревською розшукували в архіві і виконували забуті і напівзабуті твори, серед них і солоспів Ярослава Лопатинського. А в 1991 р. це повторив народний артист України Святослав Пікульський.
Причину замовчування поетичної творчості О. Романової допомогла розгадати монографія історика Руслана Пирога “Діяльність урядів Гетьмана Павла Старопадського (2016 р.). Старший син О. Романової Олексій був міністром юстиції в уряді Гетьмана, помер в еміграції в 1924 р. Після повалення Гетьманату в помешканні О. Романової петлюрівці робили обшуки і конфіскували багато віршів, підготовлених до друку, доля яких невідома.
Творчу спадщину О. Романової грунтовно дослідили літературознавці Києва та Львова: Алла Диба, Олена Луцишин та Марія Войцицька.
А пісню “Нічко цікавая, нічко лукавая” співають народні артисти України Ігор Борко, Михайло Брунський, обидва хори “Гомін”, Київський та Львівський, тріо бандуристок, жіночий хор “Рідна пісня”, неповторне виконання чоловічого хору Свято-Умінської церкви. Пісня живе і житиме в народі, що так її полюбив і не дав зникнути у важкі роки забуття.
Світлана ЛИНОВИЦЬКА.
Одарка Романова
Нічко лукавая,
Нічко цікавая,
На що людей чарувать?
Квітами віяла,
Зорями сіяла –
Як тії зорі дістать?
Іх не спіймаємо,
Нічку спитаємо:
Що вона людям дала?
Мрією новою,
Пісн’ю чудовою,
Наче отруту влила.
Ні, не отрутою,
Мятою, рутою
Віяла нічка в вікно…
Спать не хотілося,
Серцю приснилося
Все, що минуло давно.
* * *
Казала: ти щастю не пара.
Колись ми, колись ми бажали
Всесвітнього щастя, а люди
“Напевно, напевно – казали, –
Чи рано, чи пізно, а буде”.
Тепер ми, тепер ми регочем
Так гірко, що небо аж плаче.
Нічого, нічого не хочем.
Чи чуєш, чи віриш, козаче?
Де ти?
(Пісня)
Зозуля веселую пісню співала,
Неначе сміялась та все відмовляла
Так весело-весело: “Де ти?”
Береза схилилась, здається, зітхала
І наче у вітра з журбою питала
Тихенько-тихесенько: “Де ти?”
Сміялась я з тебе, тебе прикривала,
Мій ворог. Мій любий, а серцем питала
Тихенько-тихесенько: “Де ти?”
Вона і він
Навіщо він надів окуляри
І думає очі закрить.
Під синєє шкло, щоб не можна
Їх погляд холодний вловить?
Нащо вона лихо сховала
І жартами хоче убить.
Гадаю. Що в серце влилася,
І дума колись одурить.
Незнайома книга
Душа твоя – це книга, що бажаю
Я прочитать.
Що надруковано у книзі – я не знаю,
А хочу знать.
Що я побачити там мушу,
Думки святі?
А може я й оддам всю душу
За те, що й ти?
А може краще прочитати
Її з кінця?
Я лева думаю спіткати,
А ти – вівця.
