Лиш пригріло перше весняне сонечко, працівники Гребінківського комбінату комунальних підприємств, працівники різних установ, багато мешканців у місті та у селах нашої громади взялися прибирати вулиці, парки, навколишню територію, аби було чисто і затишно.
Парк “Юність”, поряд з яким мешкає молодий ветеран Сергій Григорович Воробей з племінником Анатолієм Олександровичем Гребенюком, прибирається кожного року загальною толокою. Кожної весни тут збираються працівники виконавчих органів міської ради та бюджетних установ та прибирають велику територію парку та стадіону “Юність”. Так буде і цього року.
Але ділянка парку, як раз напроти двору, де мешкає Сергій, теж завжди прибрана і чиста. Тому що Сергій та його племінник Анатолій, починаючи із ранньої весни і до пізньої осені, прибирають велику частину парку біля сцени, на якій колись, до початку повномасштабного вторгнення часто проводилися концерти, свята та знаменитий байкерський фестиваль. Віримо і сподіваємося, що незабаром буде Перемога і знову зберуться байкери у парку “Юність” і тишу навколо розриватимуть не звуки повітряної тривоги, а пронизливий голос гітари! В це щиро вірить і воїн Сергій Воробей, який після тяжкого поранення повернувся у рідну домівку. Рідна сторона, жага до життя, віра у нашу Перемогу додають йому сил боротися із труднощами та жити активне громадське життя.
Сергій Воробей не проходив строкову службу, але 24 лютого 2022 року він добровольцем пішов захищати Батьківщину. Взяв до рук зброю, щоб зупинити нахабного ворога. Без вагань та сумнівів, він записався до лав Збройних Сил України і разом із побратимами обороняв рідну землю у найгарячіших точках фронту. Вже 12 березня 2022 року Сергій Воробей прийняв присягу і був зарахований до складу легендарної 71-ї бригади.
Він і досі спілкується зі своїми земляками та бойовими побратимами, з якими йому випало разом боронити рідну землю . При нагоді зустрічаються із Юрієм Плисом із Овсюків, Ростиславом Могилою з Гребінки, Геннадієм Ісаченком із Сліпорід – Іванівки.
71 окрема єгерська бригада була створена одразу після початку широкомасштабного вторгнення росіян. Перші її підрозділи вступили у бій вже через два місяці. Відтоді загони бригади громили ворога на Донеччині, Луганщині, Харківщині та Запоріжжі. Гасло “immitis” – безжальні – воїни цієї бригади доводили не раз. Шеврони бригади наводили жах на ворога, були випадки, коли росіяни кидали позиції лише дізнавшись, що проти них стоїть бригада єгерів. Через півроку після створення підрозділ перейшов у підпорядкування Десантно-штурмових військ і його бійці воювали на найгарячіших ділянках фронту. 71 бригада відзначилася у битвах за Бахмут, Часів Яр, Роботине, Вербове, Новопрокопівку та Авдіївку. Мужність, мотивація та жага захищати країну та людей – основні риси кожного воїна 71 окремої єгерської бригади.
Сергій Воробей разом із побратимами спершу воював на Харківщині, брав участь у боях за звільнення Ізюма. Згодом їх перекинули під Бахмут. Сергій пригадує, що бої там велися цілодобово, обстріли не стихали ні на мить.
А стрілецькі бої – чи не найважча робота солдата. Витримати шквал ворожого артилерійського вогню, не потрапити в поле зору російського оператора дрона-камікадзе і опинитися віч-на-віч із противником, який по кілька разів на добу намагається атакувати наші укріплення. В такі моменти важливо не схибити, бо кількох спроб вже може не бути. Єгері-десантники постійно тренуються у стрільбі. На полі бою ці навички стають в пригоді. Сергій розповів нам, як згадав свою коротку військову науку, як уже був тяжко поранений і пробирався до своїх. Це сталося у жовтні. Їхні позиції обстрілювали із усього чого тільки можна було. Підкріплення не могло підійти, і наші вояки відбивалися, як могли. В якусь мить наші захисники побачили ворожий танк, що сунув в напрямку позицій. На жаль, уже не залишалося ніякого озброєння, яке могло б знищити цю пекельну машину. Танк прицільно розстрілював позиції. Сергій, як у страшному сні, пам’ятає, як здригалася земля поруч з ним, гинули побратими. Після чергового удару, його підкинуло на кілька метрів угору і далі на якусь мить – тиша. Прийшов до тями не одразу, але зрозумів, що живий. Бій продовжувався. За кілька хвилин Сергій зорієнтувався, де знаходяться наші позиції. І став пробиратися туди, важко йому далися ті три з половиною кілометри. Він не одразу зрозумів, яким тяжким було його поранення…
Це вже потім стало зрозуміло, коли його обпеченого та закривавленого доставили у госпіталь. Багато часу та сил, моральних і фізичних, знадобилося, щоб стабілізувався його стан. За ці місяці він лікувався у багатьох госпіталях, важкі спогади часто мучать душу воїна. Але він зрозумів, що повинен боротися за життя. Зараз він продовжує лікування та реабілітацію, намагається працювати та має активну життєву позицію. Цей поранений мужній воїн – захисник показує усім нам приклад того, як треба жити, що дбати треба не лише про себе і свій добробут. В той час, як хтось інший тихцем викидає сміття на вулицю під дерево, цей молодий чоловік, котрий побував у справжньому пеклі, прибирає парк. Разом із племінником вони обладнали біля сцени сміттєві мішки, щоб молодь, яка полюбляє тут відпочивати, викидала сміття сюди, а працівники комунгоспу регулярно забирають те сміття.
Добре, що є такі люди, котрі можуть зробити добру справу і подати кожному з нас життєвий приклад. Спершу, без вагань, піти добровольцем захищати Батьківщину від ворога, а потім, після тяжкого поранення, продовжувати бути справжнім патріотом рідного міста.
