У селі Мар’янівка всі добре знають і поважають чудову жінку –
Харченко Марію Кузьмівну.
Більше 40 років тому в село приїхала молода, надзвичайно енергійна вчителька. Так склалися життєві обставини, що змусили її переїхати з міста Лубни до села Мар’янівка. Особливо жаль було покидати школу, в якій вона працювала на посаді старшої піонервожатої і вже мала там неабиякий авторитет.
Марія полюбила село, його щирих і талановитих людей. Її особливо зацікавила творчість письменника, байкаря Євгена Павловича Гребінки.
І протягом багатьох років вона активно збирала матеріали про його життєвий і творчий шлях. До пошукової роботи були залучені батьки, учні, жителі села. На основі зібраних краєзнавчих матеріалів, цікавих експонатів було створено шкільний музей села. Він був одним із кращих серед шкільних музеїв району. На його базі проводилось багато культурно-освітніх заходів.
Водночас Марія Кузьмівна на громадських засадах завідувала сільським краєзнавчим музеєм. Його експозиція систематично поповню-валася новими експонатами.
Марія Кузьмівна проводила цікаві екскурсії для учнів, жителів села, туристичних груп, які приїздили на батьківщину Євгена Гребінки.
Вчителька була активною учасницею сільської художньої самодіяльності. Всі культурно-просвітницькі заходи, які відбувались в селі, проходили за її активної участі.
Встигала робити все. І бути гарним вчителем і такою ж люблячою мамою.
До неї їхали вчитись колеги з інших шкіл району.
А ще керувала шкільним драматичним гуртком. Вихованці гуртка з великим успіхом виступали на сцені Гребінківського міського будинку культури.
Її любили і поважали учні, батьки. Марія Кузьмівна пройшла шлях від старшої піонервожатої до директора школи.
Вона відзначена багатьма нагородами і відзнаками. А ще ця енергійна і мужня жінка народила і виховала трьох синів і доньку.
Всі її діти такі ж добрі, щирі і гарні люди, дуже схожі на свою маму.
Серед них Коля, так називала свого синочка Марія Кузьмівна.
На превеликий жаль називала… Рік тому він був тяжко поранений в боях на Запорізькому напрямку. Помер від поранень, які були не сумісні з життям.
Микола народився 16 грудня 1981 року. Успішно навчався в школі, активно займався спортом.
Після закінчення школи вирішив стати педагогом, продовжувати справу батьків.
У 1996 році вступив до Кременчуцького педагогічного училища, яке закінчив у 2000 році за спеціальністю вчитель початкових класів та інформатики.
Після закінчення навчання працював учителем інформатики в одній із Київських шкіл. За власним бажанням проходив строкову службу у лавах Збройних Сил України.
З початком повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до територіальної оборони міста Полтава, воював під Бахмутом, був поранений. Після госпіталю знову повернувся на службу.
Микола був кулеметником 1-го відділення, 2-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення, мав звання старший солдат.
31 липня 2023 року страшна звістка прийшла в родину Харченків. Особливо великим ударом стала вона для хворої Марії Кузьмівни.
Ось уже пройшло більше року від того страшного дня, а вона не може змиритися з тим, що її Коля не зайде і не привітає любу матусю.
А нещодавно Указом Президента України №870/2023 “Про відзначення державними нагородами” за особисту мужність, проявлену при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, Микола Харченко нагороджений посмертно орденом “За мужність” III ступеня.
Нагороду одержувала дружина Героя.
Міський голова Віталій Колісніченко подякував матері героя, Марії Кузьмівні, яка виховала мужнього воїна-захисника України.
Завдяки таким Героям – сміливим, відважним та нескореним – наша Україна була, є та буде!
Фото з архіву.
