6 травня 2022 року в районі міста Сіверська що на Донеччині, загинув наш земляк Олександр Назарко, загинув як Герой, захищаючи нашу Батьківщину і кожного з нас від лютого загарбника. Минув тяжкий рік, біль не проходить, туга сковує серця і душі рідних. Але пам’ять не змеркне з роками. Залишилися спогади, залишилися світлини. Таким усміхненним, життєрадісним, впевненим в собі залишиться в пам’яті кожного з нас чудовий син, люблячий чоловік, турботливий батько, надійний товариш, побратим, знайомий – Олександр Назарко.
Минулого тижня у залі міського Будинку культури вечір пам’яті Олександра Назарака зібрав багатьох рідних, друзів, знайомих. Було багато спогадів, було сказано багато теплих слів, було багато сліз і глухого відчаю від того, що нічим не можна розрадити біль близьких і рідних, які втратили на війні найріднішу людину.
Що сказати маленькій донечці, яка співає: “Тату, тату, татусю, як хочу я вас обійняти, Задрімати в обіймах, забути тривогу і страх”?! Де бере сили молода дружина, щоб жити далі з невимовним болем, і при цьому зібрати вечір пам’яті свого чоловіка, вийти на сцену і, ковтаючи сльози, долаючи біль, співати для нього і для усіх нас…
Ще зовсім недавно ми жили під мирним небом, радісно зустрічали світанки, ростили дітей і не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною. Але багато наших мужніх захисниць та захисників вже у 2014 році пішли боронити нашу землю від навали орків. Ніхто й подумати не міг, що минуть роки, і війна спалахне з новою силою, ринуть з багатьох напрямків кляті рашисти, будуть поливати наші міста і села ракетами та обстрілами з усіх видів озброєння, яке у них тільки є.
Для Олександра Назарка теж війна почалася ще у 2014-у. Вона залишила болючі спогади, але доля подарувала йому в той складний час велике і щире кохання. Олександр познайомився із Наталією Мехедовою. Вона разом зі своєю родиною відвідували воїнів, привозили на передові позиції продукти, дитячі малюнки та виступали з невеличкими концертами. Так зав’язалася дружба, а симпатія переросла у щире безмежне кохання.
Згодом молода пара створила сім’ю. Оселилися в Гребінці, у родині народилися дві донечки. Тато, хоч і працював у сусідньому Пирятині, але завжди родина була для нього на першому плані. Саме тому, коли з новою силою розгорілася війна, коли тисячі озброєних і ненависних росіян ринули на нашу землю, Олександр Назарко знову взявся за зброю і пішов захищати рідну землю.
Його підрозділ тримав бій на Донеччині. Там було справжнє пекло. Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі. Рашисти поливали їх вогнем безупинно і безжально. 6 травня минулого року під час чергового обстрілу загинув і наш земляк Олександр Назарко.
Ось уже і рік пролетів. В залі зібралися його рідні і друзі, щоб вкотре згадати хорошу людину, розповісти усім, якою хорошою, доброю людиною був Олександр. Своїми спогадами про нього поділилися його перша вчителька, викладачі Березоворудського технікуму, колеги по роботі, волонтери, з якими він тісно співпрацював, його друзі. Виступив і міський голова Віталій Колісінченко:
– Зараз ми усі зрозуміли, наскільки ми любимо нашу Батьківщину, свій рідний край, але, водночас, ми усвідомили, якою дорогою ціною дається нам свобода. Пам’ять про наших земляків, які загинули у війні з рашистами, ми будемо берегти вічно. Після закінчення війни, після нашої Перемоги, ми увіковічнимо пам’ять кожного нашого загиблого земляка. Ім’ям Олександра Назарка буде названа одна з вулиць нашого міста.
Під час проведення цього благодійного заходу збирали гроші для допомоги нашому земляку Сергію Вороб’ю, який отримав тяжкі поранення у боях з рашистами. Для подальшого лікування йому потрібні значні кошти. Тож родина Олександра Назарка передала усі зібрані кошти в сумі 32 тисячі 50 гривень сестрі Сергія – Наталії.
Лише згуртувавшись, ми зможемо подолати лютого ворога, немає місця байдужості, коли мова йде про порятунок життя поранених захисників. Сьогоднішні події в Україні не дають спати кожному свідомому українцю. Ми повинні допомагати своїм воїнам, які захищають нас і нашу Україну.
