Так вже повелося, що школи стали осередком життя і в місті, і в селі. Війна не змінила цього порядку. Освітяни стали важливою ланкою в боротьбі з ворогом. Директори, як справжні господарі, і весною, і влітку розгорнули в школах волонтерські центри.
З вересня розпочалося шкільне навчання. Діти включилися в освітній процес он-лайн. Уроки в Короваївській загальноосвітній школі відвідує 66 учнів. У цьому навчальному році до навчання долучилися і діти з родини переселенців зі Слов’янська. Директор М.Ф.Кривенченко (на фото) розповідає, що підвальне приміщення школи комісія не визнала укриттям, то ж вчителі проводять уроки заочно. Але педагоги, як і всі українці, сподіваються, що війна закінчиться, і всі повернемося до нормального життя і нормального навчання.
Микола Федорович вже більше 40 років віддав школі. З дитинства знав, що стане педагогом. Його тато, Федір Олександрович, був вчителем, очолював педагогічний колектив Олексіївської школи. Мама, Галина Андріївна, працювала бухгалтером у місцевому господарстві. Після закінчення Олексіївської восьмирічки їх син здобував середню освіту у Теплівській школі, сусіднього Пирятинського району. Микола Федорович і досі згадує славетних педагогів та випускників цієї школи, серед яких багато Героїв Радянського Союзу. В старших класах він визначився з фахом, на який вступатиме до вузу. Найцікавішим уроком в школі була історія. Викладач Аркадій Костянтинович Кукало – фронтовик, бойовий льотчик, вмів розповісти дітям про всі історичні процеси. Тому Микола Федорович обрав історичний факультет для навчання в Полтавському педагогічному інституті. Здобувши вищу освіту, повернувся працювати у Теплівську школу вчителем історії, був завучем школи. А вже потім очолив педагогічний колектив у Короваївській ЗОШ. У цій школі зустрів і свою долю – Валентину Іванівну. У подружжя вчителів народилося два сина -Іван та Андрій. Сини вже дорослі, мають свої родини та дітей. Іван закінчив Київський політехнічний вуз , навчався на факультеті медичного приладобудування. Андрій обрав професію залізничника, мешкає та працює за фахом у Жмеринці. У родині Кривенченків вже троє онуків – Ангеліна, Арсеній та Данило. Десятирічна Ангелінка, коли приїздить до дідуся і бабусі полюбляє грати з подругами в школу. Діти тягнуть парти та стільці, виконують разом задачі, вчать уроки, читають і, навіть, беруть домашні завдання. Ангеліна мріє бути вчителем. І дідусь сподівається, що онука продовжить учительську династію родини Кривенченків.
Напередодні Дня вчителя ми вітаємо директорів освітніх закладів Гребінківської громади та педагогічні колективи з професійним святом! Бажаємо вчительським колективам зустріти свято Перемоги над російським окупантом та відновити очне навчання в школах!
