15 жовтня відзначають свято сільські жінки. Це свято всіх тих, хто мешкає у селі, бо всі жінки-трудівниці, які тихою повсякденною працею трудяться для блага інших. Без щоденної копіткої праці сільської жінки, без її працелюбства і мудрості, чесного і професійного ставлення до землі неможливо уявити розвиток держави та добробут україн-ців. Жінки на селі не знають перепочинку ні влітку, ні взимку. Бо в кожної є город, поле та худоба. І усьому вони мусять дати лад. Недарма кажуть, що селяни весь час заклопотані та у роботі.
Сьогодні ми розповімо про сільську жінку Галину Єгорівну Гавриленко (на фото), яка багато років очолювала колишні колгоспи “Ульянова” та “Фрунзе”.
Галина Єгорівна все життя дбала, щоб всі поля були належно оброблені та колосилися щедрими врожаями. З року в рік піклувалася про села Гребінківської громади. На її рахунку багато добрих справ, побудованих будинків та освітніх закладів на селі. У всі часи і у всіх народів найбільшою святинею вважався хліб. Недаремно людина, творячи щоденну молитву, просить Бога: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”. Тож не дивно, що завжди з пошаною ставилися до хліборобів. А Галина Єгорівна свідомо обрала для себе цю професію. Після школи з Червоним дипломом закінчила Березово-Рудський аграрний технікум. Отримала спеціальність агронома і за направленням почала працювати у Рудці. Молода спеціалістка опікувалася гібридною кукурудзою, яку тоді вирощували у господарстві. Галина Єгорівна зарекомендувала себе, як професіонал. Тому дівчину поставили головним агрономом у колгоспі “Дружба”, що в Короваях. Там вона зустріла і своє кохання – шофера Олексія Андрійовича. Молоде подружжя купило стару хату у селі і почали будуватися. У молодят народилася донечка Валентина. У лютому 1977 року Галину Єгорівну Гавриленко призначили головою колгоспу “Ульянова”. Тоді у колгоспі працювало близько 450 працівників. Молода родина переїхала до Ульяновки. Село в ті часи розбудовувалося. Галина Єгорівна пригадує, як будувалася нова школа, лазня, добудовувався садочок. Почали зводити шістнадцятиквартирний будинок для сільських трударів. Навіть у віддалених селах сільської ради тривало будівництво. У Скочаку побудували клуб та медпункт, хоч село завжди було малонаселеним. В Ульяновці з’явилася нова вулиця новобудов та й на інших вулицях, де були місця, будували будинки молодим родинам. Колгоспники подавали заяви, а рішенням правління колгоспу наділяли квартири згідно поданих заяв. У колгоспі була своя будівельна бригада, свій столярний цех. Столяри самостійно виготовляли вікна та двері. Керували будівництвом житла у селі інженери Василь Васильович Кравченко, Сергій Іванович Кальченко, бригадир Михайло Іванович Сирота. Галина Єгорівна про це згадує із зітханням. Адже зараз перестали людям будувати житло. Молоді родини виїздять з рідного села. А війна взагалі змінила життя у селі і в місті. Вороги все руйнують, що так важко людьми будувалося. У людей забирають не лише житло, а й життя. Багато дітей залишаються без батьків. Галина Єгорівна знає не з чуток, як тяжко жити без батька. Її тато, Єгор Григорович, був поранений на війні. Коли Галинці було рік, тато помер. Мама, Уляна Іванівна, сама піднімала своїх донечок на ноги в тяжкі післявоєнні роки.
Галина Єгорівна пригадує імена багатьох сільських жінок, які працювали в колгоспі “Ульянова”. Сумлінно трудилися жінки на фермі. У господарстві вирощували велику рогату худобу, свиней, овець. Багато років працювала зоотехніком Надія Василівна Яременко. Галина Єгорівна і досі товаришує з Надією Василівною, адже їх оселі поруч, вони сусідки.
Це зараз на сучасних фермах всі процеси механізовані, жінки не так тяжко працюють, як тоді. “Ні дня, ні ночі не було у колгоспників”,- пригадує Галина Єгорівна. Але всі відповідально ставилися до своєї роботи, відставляючи на задній план родину та сімейні турботи. З теплом у серці Галина Єгорівна згадує головного зоотехніка господарства Ольгу Минівну Бабіченко, яка вже відійшла у засвіти. Довгий час працювала завфермою Віра Степанівна Гаврик, ветлікарем – Олена Василівна Микитенко.
Коли ми запитали Галину Єгорівну, як вона проводить вільний час, то отримали відповідь: ” Поки працювала – вільного часу майже не було. А коли вийшла на пенсію – вже здоров’я не було”. Галина Єгорівна разом з чоловіком Олексієм Андрійовичем знаходили час лише для читання книг. Вже сім років, як чоловіка не стало. На родинному подвір’ї Гавриленків хазяйнують собака Альфа та коти Рижик і Мотя. Вони люблять спілкуватися зі своєю господинею.
А Галина Єгорівна найбільшим щастям вважатиме той день, коли на її сільському подвір’ї зберуться діти та онуки, яких війна розкидала по різних містах та країнах…
