Більшість жителів нашої громади знають Олександра Володимировича Ільчука в обличчя. Він не так давно очолив відділ культури і туризму Гребінківської міської ради. Але більшість років був директором міського будинку культури, ведучим всіх районних та міських культурно-мистецьких, освітніх заходів, фестивалів та конкурсів.
А цього року, коли розпочалася повномасштабна війна в нашій державі, Олександра впізнають в обличчя всі внутрішньо переміщені особи, які мешкають в Гребінці. Адже зусиллями керівництва громади та Олександра Володимировича особисто наш осередок культури перетворився на гуманітарний штаб допомоги переселенцям. Будинок культури став волонтерським центром та продуктовим складом, де щодня надають підтримку та допомогу всім людям, які постраждали від військових дій на території України. Олександр Володимирович ніколи не був байдужим до людської біди, відгукувався на страждання людей і тварин, допомагав, чим міг. А коли така біда трапилася у нашій державі, не стояв осторонь, волонтерив, допомагав армії та фронту. З початку заснування став членом добровольчого формування Гребінківської територіальної громади. В лютому та березні кількість мешканців нашої громади суттєво збільшилася. Діти, онуки, родичі поверталися до батьківських хат, тікаючи від активних бойових дій під Києвом, Харковом, Черніговом. Ще не було реєстру переселенців, державної підтримки, а люди вже потребували допомоги на місцях. Тоді Олександр Володимирович разом з представниками сільськогосподарських підприємства розвозив продукти харчування, молоко населеними пунктами громади та роздавали безкоштовно їжу всім, хто цього потребував.
Гребінка вже давно стала для Олександра Володимировича рідним містом, та місцем сили і любові. Чоловік родом з Вінничини, навчався у столиці на філолога. Закінчив Національний педагогічний університет ім.. І.П.Драгоманова. В цьому вузі юнак зустрів і своє кохання – дівчину Аллу. Вчителям української мови та літератури завжди було цікаво разом, весело проходило і студентське дозвілля. Між Олександром та Аллою спалахнуло кохання, відгуляли студентське весілля. Потім Олександра призвали на військову службу. Розлука лише посилила почуття, кохана приїздила до Олександра у військову частину. Алла Іванівна родом з села Вікторія сусіднього Пирятинського району. Після закінчення вузу Олександр Володимирович разом з дружиною приїхав працювати на Полтавщину. Перше місце роботи молодих спеціалістів – сільська школа у Вечірках на Пирятинщині. Молодята і оселилися у школі, у приміщенні дитячого садочку. Олександр викладав не лише українську мову, а й фізкультуру та фізику. Наповнюваність класів була недостатньою, то ж створювалися класи-комплекти, діти переходили на індивідуальну форму навчання. Перспектив на педагогічній ниві у цьому селі молодята не бачили. То ж подалися до сусідньої Гребінки, де в місті було чотири школи. Олександр Володими-рович разом з Аллою Іванівною обійшли всі навчальні заклади в пошуках роботи. Спочатку місця молодим філологам у Гребінці не знайшлося. А коли подружжя Ільчуків поїхало на Різдво до батьків Олександра, прийшла радісна звістка. Телефонувала Лідія Олексіївна Фундова – директор Гребінківської ЗОШ №4 і запрошувала на роботу обох педагогів. 15 січня 2004 року Ільчуки переїхали до Гребінки. З того часу для них наше місто стало рідним. Щоб не розподіляти ставку вчителя української мови та літератури на двох, Олександр Володимирович віддав свої години дружині. Перше його місце роботи у Гребінці – цегельний завод. Чоловік ніколи не цурався ніякої роботи, завжди знаходив вихід із складної ситуації. І тоді не спасував, молодій родині потрібні були кошти, щоб облаштуватися на новому місці. Пізніше Олександр Володимирович повернувся на педагогічну ниву, працював директором Гребінківської ЗОШ№1.Завжди, на всіх посадах, Олександр Володимирович Ільчук працював на благо дітей та людей, на благо міста, яке стало для нього рідним.
