Не кожному випадає така честь і щастя прийти до рідної школи через 60 років. Не зважаючи на поважний вік, в стінах свого навчального закладу почуваєшся школярем. Тут дівчат називають за дівочими прізвищами, а хлопців – за шкільними прізвиськами. І ти ніби молодшаєш, скидаєш роки і сідаєш за свою шкільну парту. Так пощастило зустрітися цього червня випускникам Гребінківської ЗОШ №55, нині гімназія, 1963 року.
Ось що вони пригадують про свій клас: “У нас був дружний клас. Класний керівник Микола Михай-лович Немлій був нам як батько,справедливий і душевний. Наче недавно ми сиділи за столами у нашому любимому фізкабінеті. Нас навчали добрі, розумні, відпові-дальні вчителі. Вони вкладали в наші серця і душі любов до рідних, до знань, до нашої Батьківщини. Більшість учнів серйозно ставилися до навчання. Ми були першими випускниками з робітничими професіями. Багато наших однокласників влаштувались на роботу по набутій спеціальності, інша частина вступила до вузів та технікумів.
Дуже шкода, що наші дорогі вчителі відійшли у вічність. Та й однокласників не пошкодував час, багатьох серед нас немає. Та ми віримо, що всі вони спостерігають за нами з неба.
Ми часто зустрічалися класом після випуску. Зараз більше телефонуємо одне одному, ділимося новинками і передаємо вітання тим, хто мешкає далеко від Гребінки”.
Від зустрічі через 60 років перехоплює дух! Скільки років минуло, а ми пам’ятаємо своїх однокласників і вчителів! Бажаємо всім, хто тримається, міцного здоров’я, терпіння, уваги і поваги, душевного спокою. Ще довго спілкуватись між собою!
