Червень – пора звучання останніх шкільних вальсів для випускників. Час, коли юнаки та дівчата прощаються із дитинством і йдуть із рідної Альма-матер в доросле життя, де немає щоденників, оцінок, неможливо перескласти іспити на вищий бал…
Далекого-далекого 1968 року маленькі школярики із вогниками цікавості в очах переступили поріг класу середньої школи №2. Перша вчителька – Пришиба Н.С. – (нині, на жаль, покійна) повела малечу незвіданими світами знань, плекала, навчала, виховувала. Інші педагоги сіяли зерно знань і прагнули, щоб їхні вихованці стали справжніми людьми…
Швидко промайнуло учнівське життя, і в 1978 році випускники 10-А класу залишили рідну школу. Відтоді минуло 45 років. І ось теплого червневого дня 2023 року знову зустрілися колишні однокласники, щоб пригадати шкільне життя. Більшість випускників залишилася у рідному краї, працювали, розвивали Гребінківщину. Життя вносило корективи, у кожного доля склалася по- різному. Дехто не зміг бути присутнім на зустрічі, але з колишніми однокласниками підтримують зв’язок. Хвилиною мовчання вшанували вчителів та однокласників, котрі, на жаль, відійшли у вічність. Добрими словами згадали Безвиненко Л.А., та Кравченка М.Г., які зараз на заслуженому відпочинку, але є наставниками для молоді. Гортаючи сторінки шкільного альбому пригадували мирне, веселе, щасливе шкільне життя.
Хочеться подякувати однокласницям – Тарасенко (Гуровій) Галині та Запорожець (Кононенко) Валентині за організацію зустрічі.Із надією чекаємо на перемогу, щоб у мирному рідному місті знову провести зустріч, а в пам’яті звучать слова прощального вальсу виконавиці Оксани Корзун-Омеляш:
Так час проліта, а з ним і літа,
І серцем прийшли на розмову…
Танцюємо вальс, прощальний наш вальс
Танцюєм, щоб стрітися знову!..
Олександра Шаповаленко.
