Це всім відомо, що народна пісня – найпоширеніший різновид людської творчості. Українські пісні створювалися на історичних подіях, традиціях і передавалися в усній формі від виконавця до виконавця, з покоління в покоління.
Все своє життя Ганна Іванівна Мікулінська має справу з народною піснею, адже працює директоркою Кулажинського сільського будинку культури. З дитинства жінка закохана в українську пісню, залюбки слухала односельців, які гарно співають. І так хотілося запам’ятати їх манеру співу та слова тих пісень. Бабусі співали без музики, до-витяжки, так, що мороз по шкірі проходив. Ганна Іванівна і зараз залюбки вчить мелодію тих старовинних пісень. Слухає, як голосисто і душевно співає давню народну пісню бабуся Віра. А потім з аранжуванням, чи без, та пісня виходить на люди. Адже її акапельно виконує на сцені жіночий фольклорний гурт з Кулажинець “Кумоньки”.
А капела – це спів без інструментального супроводу. Так співали на селі дівчата, коли збиралися на вечорниці. Так співали жінки на полі, у ланці. “Взагалі, – говорить Ганна Іванівна, наші Кулажинці – співоче село. Наш сільський хор раніше налічував 45 чоловік, були й ансамблі, й агітбригади. Тоді всі співали: й голова колгоспу, й голова села, і водії, і доярки” . Директорці сільського клубу дуже хотілося зберегти ту манеру жіночого співу, зберегти у пам’яті народні пісні.
Тому більше десяти років тому був створений фольклорно-етнографічний колектив “Кумоньки”. Всі жінки, крім основної роботи, господарства, домашніх кло-потів, мали чудову нагоду – поспівати. Це була для них віддушина і велика радість. Зараз всі учасниці фольклорного ансамблю – пенсіонерки. Не зважаючи на свій вік, поспішають на репетиції. Хто велосипедом, хто пішки, кого онук чи син машиною підвезе до клубу. Надія Павлівна Борисовець працювала дояркою в колгоспі, була поштаркою, але завжди любила співати. Софія Іванівна Биковець – найстарша учасниця гурту, їй 76 років, теж була дояркою у місцевому господарстві. Та в усі роки жінка – активна учасниця художньої самодіяльності. Ганна Павлівна Шпак лише на три роки молодша від Софії Іванівни, має вже й правнуків, працювала свинаркою на фермі. Наймолодша учасниця ансамблю – Марія Миколаївна Соколова, їй 56 років. Ці жінки мають сильні голоси, і їх голос – основний інструмент для проведення мелодії .
Пісня звучить без музичного супроводу, кожна учасниця демонструє власну неповторну виконавську манеру. А разом ті голоси зливаються і бентежать душу слухачів. Як щемливо звучать у виконанні фольклорно-етнографічного колективу народні українські пісні “Журавлі”, “Ластівочка”, “Вербиченька”. Як відгукуються у дівчат пісні про жіночу долю: “Ой, подружко, дорогая”, “По садочку я ходила”, “В кінці греблі – шумлять верби”. У кожній пісні – історія життя та кохання, людські переживання та сумніви. Кожна народна пісня несе в собі сакральний зміст, показує єднання людини з природою. Пісня є носієм пам’яті культурної. Народній пісні належить провідна роль у збереженні традицій від покоління до покоління, від родини до родини, від бабусі до онуки. Бо пісня – то пам’ять народу…
