Родину Л.М.Мехедової в Гребінці та навколишніх селах знають всі. Людмила Миколаївна разом з донечкою Наталією за мирних часів були активними учасниками художньо-мистецьких заходів у нашій громаді. Жінки – викладачі музики у школах міста та району. З початком війни в Україні в 2014 році вони стали волонтерами. З концертами та продуктами харчування їздили на передову, виступали у військових частинах на сході України. Бізнес, започаткований родиною у 2000 році, служив на допомогу в організації тих поїздок і концертів. З лютого по травень цього року Людмила Мехедова не сиділа, склавши руки, разом з подругами Світланою Смоляк та Юлією Крамною по черзі готували вечерю для хлопців з територіальної оборони Гребінківської громади. Людмила Миколаївна – оптиміст по життю, завжди займає активну громадську позицію, не зважаючи на випробування долі.
Люда закінчила Гребінківську ЗОШ №3, паралельно закінчила музичну школу по класу фортепіано. І досі добрим словом згадує шкільних вчителів та викладачів музичної школи – Ларису Григорівну Паляничко, Світлану Василівну Москаленко, Наталію Володимирівну Однороженко. Мріяла навчатися в столичному педагогічному вузі на факультеті “музичне мистецтво”. Та за сімейними обставинами вступила до Миргородського керамічного технікуму ім..М.В.Гоголя, вивчала декоративно-прикладне мистецтво, технологію виготовлення кераміки. Людмила зустріла своє кохання – чудового хлопця Сергія. Молоді люди поєднали свої долі, одружилися. У подружжя народилася донечка Наталія.
Сергій Володимирович працював на залізниці, а Людмила Миколаївна розпочала свій трудовий шлях на цегельному заводі. Потім працювала продавцем у сільському магазині, їздила у столицю на підробітки. Коли донечці потрібно було йти до школи, вирішили з чоловіком зайнятися підприємницькою діяльністю. Так з 2000 року Людмила Миколаївна стала підприємцем. Спочатку взяли в оренду торгівельний кіоск по вулиці Миру, продавали каву,цигарки, смаколики та іграшки. За товаром підприємець-початківець їздила електричкою з “кравчучкою” в руках. Тяжко було починати вести свій бізнес. Велику допомогу і моральну, і матеріальну надавав брат Юрій Ярославський. Він вже мав свій магазин, був підприємцем з досвідом. Подружжя Мехедових будували своє житло, взяли в оренду торгівельне місце в магазині №47, пізніше відкрили магазин квітів на базарній площі. Довелося брати гроші в борг у друзів, в кредит – у банку. Та була віра в свої сили, віра в те, що все у них вийде.
На початку двохтисячних Людмила Миколаївна отримала пропозицію, від якої не могла відмовитися. Їй запропонували викладати музику у школі. Велика любов до музики і дітей знайшла своє застосування у житті підприємця. Л.М.Мехедова заочно здобула спеціальність “вчитель музичного мистецтва” у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Причому, у цей же вуз і на цей же факультет після закінчення школи вступила навчатися і її донька Наталія. Цікаво і музично проходили свята в домі, співали, грали на музичних інструментах. Мехедові брали участь в концертах, що проходили в Гребінківському міському Будинку культури. Людмила Миколаївна надихнулася поезією Н.П.Третяк та написала музику до її віршів. У 2013 році на творчому вечорі поетеси звучали 13 пісень на музику Л.М.Мехедової. А пісня “Білий Сад” у виконанні Наталії Мехедової дуже полюбилася гребінківцям. Її часто замовляли як поздоровлення на місцевому телебачення.
І досі в житті Людмили Миколаївни поєднується педагогіка, музика і підприємництво. А з 2014 року, коли в Україні розпочалася війна, в життя жінки увірвалося й волонтерство. Сидіти спокійно в тихому містечку, коли Схід України здригається від снарядів, вона не змогла. Разом з донечкою та іншими активістами підготували концерт. Тоді, на початку війни, солдати потерпали не лише від нестачі озброєння та обмундирування, а не вистачало продуктів, їжі та засобів гігієни. Тож жінки звернулися за допомогою до залізничних організацій, підприємців. Придбали товари першої необхідності. Вдома у Мехедових розгорнувся кондитерський цех, пекли пиріжки і печиво. Свої зусилля дівчата об’єднали з пирятинськими волонтерами на чолі з Світланою Німець і разом з ними вирушили з концертом на передову. Тоді у Щасті служили наші земляки, їм і везли допомогу, підтримку та позитивні емоції наші волонтери. Перша поїздка була знаковою для родини Мехедових. Там Наталія зустріла свого Сашу. Солдат на передовій, у луганському містечку Щастя, зрозумів, що дівчина з Гребінки – його доля. Молодята не зволікали з весіллям, побралися. Саша відслужив рік та повернувся не у Велику Кручу, звідки родом, а у Гребінку. Жили дружно разом з батьками. У подружжя народилися донечки Таня та Аня. Щасливі були і батьки, які стали дідусем та бабусею…
Повномасштабна війна в Україні змінила все. І життя, і щастя… Зять Саша у лютому повернувся на фронт, щоб захищати Батьківщину…
А у травні сержанта Олександра Назарка проводжала в останній путь гребінківська громада… Велике горе спіткало родину Мехедових. Саша залишив по собі лише добрий спомин, красунь донечок та великий сад, висаджений на дачі… Й досі він серед своєї родини – у спогадах, у дітях, у зробленому і сказаному…
Тепер не співається у родині, лише іноді зі старшою онучкою бабуся заводить “Ой у лузі червона калина”. Завжди душа Людмили Миколаївни тяжіла до народних пісень, до українського фольклору.А напередодні Дня підприємця Л.М.Мехедова добрим словом згадує своїх колег – родини Степаненків, Ярославських, Христенків, Мірошніченків, Олену Ласкаву, Сергія Коршака,Галину Попович, Сергія Холошу, Анатолія Середу, Григорія Шевченка, Юрія Кутового, Людмилу Рохманійко. Разом з ними доводилося долати складні дороги до Харкова, Одеси, Києва, їздити за товаром. З підприємцями Волошиними з Пирятина Людмилу Миколаївну поєднало волонтерство. Павло Волошин не раз за кермом автомобіля їздив на Схід України. Всім своїм колегам вона зичить мирного неба, здоров’я, сил і оптимізму.Дякуємо вам, шановні підприємці, за підтримку і допомогу Збройним Силам України, українцям під час війни! Спасибі за волонтерство та поїздки у зону бойових дій!
