Відома метеорологиня Наталка Діденко – наша землячка по маминій лінії. Багато читачів дізнаються про погодні перспективи саме від пані Наталії. Але окрім метеорології та всього, що з цим пов’язано, пані Наталія цікавиться багатьма речами, вона багато подорожує, щоразу відкриває для себе і для своїх читачів нові цікаві куточки України. Пані Наталія не раз бувала у Гребінці, відвідала цікаві та пам’ятні місця нашого краю. Впевнені, що нашим читачам та читачкам буде цікаво дізнатися трішки більше про відому землячку.
– Пані Наталю, давайте розпочнемо із знайомства. Наші читачі хочуть дізнатися більше про вас. Можливо, у вас є спогади про Гребінку чи Загребелля?
– Мене звати Наталка Діденко, я синоптикиня, радіотелеведуча, блогер. Так, я дуже добре пам’ятаю Гребінку та село Загребелля, адже звідти родом мої мама, бабуся та дідусь, тітки. Я час від часу буваю у Гребінці, де зараз живе моя тітка, мамина сестра. Щоразу, як тільки починалося літо, мене привозили до бабусі. Це були одні з найприємніших спогадів дитинства. Пам’ятаю вигін на околиці, річку, старовинну атмосферу села, навіть місцевих ромів, яких називали тоді циганами. Попри стереотипи, у них були чудові стосунки з односельцями. Цей період залишив теплі спогади про доброту та людяність. Дитинство – прекрасна пора. Пам’ятаю цей безтурботний щасливий період, коли ти цілими днями грався на вулиці, забігав у хату, хапав шматок смачнющого хліба, вмочав його у молоко та цукор і це був найсмачніший десерт на світі від моєї найкращої бабусі. Пам’ятаю піч-найзатишніше місце у хаті, дві вишні-“шпанки” за хатою, бузок під вікнами, найсмачніші огірки, шулики на Маковія, пампушки до борщу, город, що спускався в долину, милі сільські квіти, словом, справжній полтавський рай.
– Пані Наталю, цікаво дізнатися, як ви обирали свою майбутню професію?
– Чесно кажучи, я спочатку думала вступати на українську філологію, завжди любила читати, добре писала твори. Але не зовсім бачила себе у ролі вчительки. Коли я була в 10 класі, до нас прийшли гості, і одна знайома, авіаційна метеорологиня, захопливо розповіла про свою професію. Її історії так мене вразили, що я вирішила спробувати. Батьки підтримали мій вибір, і я вступила до Київського державного університету на кафедру метеорології.
– А як проходили ваші студентські роки?
– Дуже цікаво. Практики в Каневі, Карпатах, Богуславі – це все було так захопливо! Викладачі теж були високопрофесійні, доброзичливі, і це сприяло легкому навчанню. Раджу всім, хто ще обирає свою майбутню професію, придивитися до метеорології, неймовірно перспективної та цікавої науки. До речі, школа також відіграла важливу роль у моєму становленні, вона значною мірою сформувала мій світогляд. Я навчалася в 117-й українсько-англійській школі імені Лесі Українки, тепер це гімназія. Завжди з вдячністю згадую своїх вчителів, а з однокласниками дружимо й досі.
– Пані Наталю, що вас надихає та мотивує у повсякденному житті, особливо в такий складний час?
– Звичайно, ми всі зазнаємо стресу і шукаємо, що могло б нас відволікти, заспокоїти. Ми шукаємо красу і гармонію. І я, наприклад, знаходжу таку красу та гармонію у хорі, в якому співаю. Це аматорський хор. Називається він БАХ. Буквально це розшифровується як бароковий аматорський хор. Виконуємо музику в стилі бароко. І ми нещодавно мали дуже гарний різдвяний концерт у в одному з храмів Києва, виконували старовинні колядки і народні українські. І я всіх закликаю, і гребінківців зокрема, які у більшості своїй прекрасно співають, знайти свій творчий колектив. Це насправді дуже допомагає. Ти співаєш у колективі, у хорі, знаходиш цю гармонію, відчуваєш тісне плече, підтримку. І, врешті-решт, людське спілкування. А це надзвичайно важливо, особливо під час війни.
– Так, у цей непростий час треба мати якусь точку опори, місця сили, справу для душі, аби рятуватися від важких новин та непростої реальності. Як ви переживаєте цей воєнний час?
– Війна змінила всіх нас. З Києва ми нікуди не виїздили. Проте чоловік на наступний день війни пішов добровольцем, потім він влився у склад Української армії, зараз він офіцер Збройних сил України, я дуже ним пишаюся. Живу і працюю в Києві. Підтримуємо одне одного, навіть, на відстані і це дає силу і впевненість у нашій перемозі. Маю особливо ніжне почуття до киян, які залишилися у столиці, це якесь абсолютно нове почуття солідарності та справжніх правильних соціальних зв`язків. Розумію, що багато людей виїхало з України з різних причин, у кожного була своя ситуація та обставини. Проте головне – підтримувати українцям один одного і допомагати нашим захисникам заради Перемоги України!
– Що б Ви побажали нашим читачам на завершення нашої розмови? – Днями мала зустріч із школярами і вони мені ставили різні запитання. Приміром, улюблена страва, улюблений фільм, чи є в мене авторитети в житті, чи були, чим я зараз надихаюся. А хтось запитав, який у вас був найщасливіший день. І я вважаю, що для нас усіх наш найщасливіший день попереду. Це той день, коли буде мир і перемога України, справедливий мир і справедлива перемога. І це буде наш найщасливіший день, і я, звичайно ж, бажаю усім і загребельцям, і гребінківцям, і всім українцям – миру і перемоги.
– Дякуємо за теплі слова. Бажаємо Вам здоров’я, наснаги й перемоги для всіх нас!
