Часто, подорожуючи Закарпаттям, зустрічаєш музеї майже в кожній хаті. Мешканці населених пунктів збирають на своїх землях давні артефакти, очищують їх та виставляють для огляду. Адже ті знахідки піддавалися у минулому спрямованому механічному впливу та були виявлені в результаті розкопок. Прикладами таких артефактів є кам’яні інструменти, ювелірні вироби, зброя, кераміка, монети, споруди та їхні деталі, вугілля стародавнього вогнища. Артефакти, зазвичай, вивчаються археологами, які здійснюють розкопки археологічних пам’яток, досліджують і публікують знахідки й результати розкопок і відновлюють за цими даними історичне минуле людства. Цінні з погляду науки та мистецтва артефакти демонструються в музеях і на виставках.
Але проведення археологічних розкопок – справа дороговартісна, та й в умовах війни в Україні взагалі не можлива. То ж цю нішу заповнюють любителі та досліджувачі історії рідного краю, які самотужки збирають артефакти рідної землі та колекціонують. Коли та колекція зростає – час показати її людям…
… Небайдужа історія рідних Кулажинець і колишньому військовому Сергію Михайловичу Чепурному (на фото). Чоловік мешкає у Чернігові, та часто приїздить до свого села. Тут стоїть батьківська хата, мешкає його мама – Катерина Антонівна. Коли Сергій Михайлович вийшов у відставку, з’явилося багато часу для улюбленої справи. Чоловік давно досліджує історію рідного краю, проводить розкопки в рідному селі, знаходить артефакти доби Київської Русі. Сергій Михайлович самотужки облаштував експозицію у сільській хаті, яку придбав неподалік від батьківської. Дослідник працює в архівах, читає багато історичної літератури, досліджує історію села та роду Марковичів, які мешкали у Кулажинцях.
Історична довідка
Відомий фольклорист, етнограф, член Кирило-Мефодіївського товариства, чоловік письменниці Марка Вовчка – Опанас Маркович народився в Кулажинцях, а похоронений в Чернігові. Його батько, Василь Іванович Маркович, був начальником канцелярії військового міністра.
Після відставки Василь Іванович оселився з родиною у Кулажинцях. Його дружина, Олена Леонтіївна Керстен, була високоосвіченою, музично обдарованою жінкою, прихильницею народних пісень. У Марковичів часто гостював товариш Василя Івановича по службі в міністерстві Іван Котляревський. У родині звучала українська мова, народний фольклор, співали народні пісні. Ще в університеті Опанас Васильович почав записувати українські пісні, приказки, обряди, звичаї. Потім разом із дружиною мандрував селами Чернігівщини й Полтавщини, де також записували народні пісні, приказки, приповідки, характерні вислови селян. Усього Опанас Маркович зібрав декілька сотень пісень із нотами та близько 50 тисяч приказок, прислів’їв, загадок. Він також брав участь в укладанні видання “Словник української мови”.
…Маєток Марковичів не зберігся до нашого часу, але знаходився неподалік хати Чепурних. Тож Сергій Михайлович багато років поспіль веде розкопки поблизу батьківської хати, біля ставка. “За нашими городами колись текла річка, в якій було багато риби. Марковичі зробили загату і біля маєтку утворився ставочок. Через річку вони збудували красивий місток”, – розповідає дослідник. Сергій Михайлович на цій території відшукав багато церковних знахідок – натільних хрестів, наперстних хрестиків, давніх ікон, мідних дзвонів та незвичних стародавніх цеглин. Ці знахідки підтверджують той факт, що поблизу знаходилася Свято-Миколаївська церква, яку збудували Марковичі. “Збереглися спогади очевидців, які свідчили про те, що Свято-Мико-лаївську церкву Марковичів було видно в Пирятині”, – каже Сергій Михайлович.
А ось знайдені монети денарії, кераміка, давні знаряддя праці свідчать про період життя людей на цих землях до нашої ери. Адже римська срібна монета вперше була викарбувана в Римській республіці біля 211 року до н. е. та продовжувала карбуватись протягом перших трьох століть Римської імперії. Вона була однією з найпоширеніших монет на землях, що перебували під владою чи впливом Риму. Багато відкопаних Сергієм Михайловичем артефактів та старожитностей дають йому можливість припустити, що знахідки стосуються поселень Черняхівського періоду. Найяскравішою культурою не лише України, а й усієї Східної Європи римського часу є черняхівська культура. Вона охоплює величезну територію, що включає більшу частину сучасної України. Зазвичай, черняхівські поселення розташовувалися на схилах невеликих річок, потічків, поблизу джерел питної води. То ж місцевість, яку досліджує Сергій Михайлович, могла бути черняхівським городищем.
Серед найдавніших знахідок чоловіка – зкам’янілий зуб динозавра, знайдений на території Кулажинського болота.
…Коли зібралася велика колекція артефактів, Сергій Михайлович вирішив її систематизувати. Самостійно виготовив рамки для експозицій. Всі відкопані знахідки проходять очистку та обробку. Потім Сергій Михайлович їх упорядковує на різні експозиції. Є експозиції з гудзиками та прикрасами, люльками, монетами, елементами кераміки різних часів та епох. Багато в колекції виробів з заліза – бойових та господарських сокир, списів, наконечників стріл, зброї. Серед важливих знахідок – печатка сина Ярослава Мудрого, перша монета Київської Русі – серебряник.
Сергій Михайлович за освітою філолог, прочитав багато історичної літератури, досліджував архіви. Він має свої версії походження назви села Кулажинці. Цікавою видається версія про “велике переселення народів”, коли наші степи лівобережної України населяли люди з Полісся, з Білорусії, тікаючи від скатоличення Речі Посполитої та Князівства Литовського. Білоруси мають національну традиційну страву – кулагу. Це каша з житнього борошна та солоду, зварена на основі ягід. Такої каші українці не готували. Тому Сергій Михайлович припускає, що білоруси, оселившись на території сучасних Кулажинець, готували та продавали кулагу. “Від тієї незвичної для українців каші і могла піти назва нашого села”, – каже дослідник.
Свою “хату з артефактами” Сергій Михайлович називає “Музеєм загубленої історії села”. І та “загублена” сільська історія оживає на екскурсіях, які проводить чоловік для школярів та односельців…
