Напередодні Дня пам’яті та примирення, у нашій громаді продовжуємо увіковічнювати пам’ять Героїв – земляків, котрі загинули від рашистських куль. Меморіальні дошки встановлені на честь захисників: Сергія Марченка, Ігоря Амбарова у Мар’янівці та Олександра Зівановського у Кулажинцях.
На пам’ятні заходи зібралися рідні, односельці, земляки. На приміщенні Мар’янівського старостату вже встановлена меморіальна дошка Миколі Харченку, а сьогодні були відкриті ще дві – випускникам Мар’янівської школи: Ігорю Амбарову та Сергію Марченку.
Народився Ігор Амбаров 30 травня 1999 року. Середню освіту здобував в Олексіївській та Мар’янівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Був жвавим, енергійним та допитливим учнем. Брав активну участь у громадському, культурному та спортивному житті школи, захоплювався настільним тенісом та легкою атлетикою.
З 2016 по 2019 рік навчався у Київському професійному будівельному технікумі та отримав спеціальність будівельника. Був добрим товаришем, користувався авторитетом, мав лідерські здібності.
Коли почалася війна підписав контракт та пішов захищати Україну. Служив у танковому батальйоні на посаді командира танка 1 танкового відділення 1 танкового взводу 1 танкової роти, мав звання молодший сержант.
У нерівному бою отримав численні поранення, у важкому стані був доставлений у м.Дніпро. Ігор до останнього подиху боровся за своє життя, але його серце зупинилось…
Сергій Марченко народився 19 липня 1985 року у селі Наталівка. Його дитинство пройшло у рідному селі. Здобув середню освіту. Працював у сільському господарстві. З сім’єю проживав у селищі Баришівка Київської області. У липні 2024 року був мобілізований та став на захист своєї Батьківщини. Перебував у військовій частині на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти. Солдат Марченко Сергій Юрійович загинув 3 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в зоні ведення бойових дій. У Сергія Марченка залишились дружина, батько, брат.
Сьогодні меморіальні дошки на честь цих воїнів відкривали їхні батьки, які, як ніхто інший, знають справжню ціну втрати…
У дворі Кулажинської ЗОШ І-ІІІ ст.. вишикувалися школярі та почесні гості, прийшли рідні та близькі загиблого захисника. Зібралися усі, щоб провести пам’ятний захід на честь відкриття меморіальної дошки колишньому випускнику школи, землякові Олександру Зівановському.
Олександр народився 22 серпня 1990 року у с. Кулажинці. Навчався у Кулажинській загальноосвітньої школи. У 2008 році закінчив 11 класів зі срібною медаллю. У цьому ж році вступив до Київського Політехнічного інституту на факультет електроніки та автоматики, провчився один рік та був призваний на строкову службу у Збройних Силах України. Після армії працював на будівництві в м. Києві.
17 травня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Мужньо виконував військовий обов’язок.
21 березня загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу СП «ВАЛЬКІРІЯ» розвідувального взводу поблизу населеного пункту Павлівка Донецької області.
Під час цих пам’ятних заходів виступили і висловили щирі співчуття рідним загиблих воїнів: міський голова Віталій Колісніченко, староста Кулажинсько – Наталівського старостинського округу Людмила Безугла, староста Мар’янівського старостинського округу Тетяна Ігнатович, директор Кулажинської ЗОШ І-ІІІ ст.. Микола Дяченко.
Міський голова Віталій Колісніченко закликав учнів та педагогів берегти пам’ять про загиблих у цій страшній війні земляків, проводити Уроки Пам’яті, розповідати про подвиги наших захисників, щоб усі прийдешні покоління знали, якою дорогою ціною дається нашому народові незалежність рідної держави.
«Сьогодні ми встановлюємо меморіальну дошку Олександру Зівновському, нашому захиснику, для якого школа була рідною домівкою, – сказав у своєму виступі директор школи Микола Дяченко, – А колектив школи – родиною. Ці меморіальні дошки встановлені для того, щоб школярі і односельці довічно пам’ятали загиблих захисників, і могли щодня вклонитися пам’яті Героїв – земляків».
На жаль, війна триває. Боляче, що знову і знову встановлюємо меморіальні дошки на честь загиблих Героїв. Але це найменше, що ми можемо зробити для збереження пам’яті про наших мужніх захисників, котрі заплатили, своїми життями за щасливе майбутнє нашої держави.
Пам’ятаємо кожного, хто поліг, визволяючи рідну неньку – Україну!
