Сьогодні, 18 червня, на приміщенні Почаївської гімназії урочисто відкрили меморіальну дошку на честь земляка Олександра Опанасенка.
На пам’ятні заходи зібралися рідні та близькі, друзі, земляки, керівництво громади. Ведучі розповіли про життя Олександра Петровича.
Народився Олександр 4 серпня 1971 року в селі Ульяновка. Навчався у Ульяновській середній школі. З дитинства був дуже доброю дитиною. До всіх привітний, завжди усміхнений… Таким Олександр був у школі, і таким пішов у доросле життя. Після закінчення школи вступив до Полтавського педінституту, де провчився до 1991 року. Після армійської служби до 2019 року працював у місцевому господарстві комбайнером, завідувачем майстерні та головним інженером. З 2020 року працював охоронником у м.Київ.
Був мобілізований 21 липня 2023 року, прагнув захистити країну від «братньої» агресії, переймався долею своїх племінників, хотів бути надійною підтримкою і опорою для батька та сестри. Він мріяв про закінчення війни і щасливе повернення додому. Доля ж розпорядилася по-своєму: сержант Олександр Опанасенко – водій – слюсар ремонтної майстерні бронетанкового озброєння і техніки ремонтного взводу бронетанкової техніки РРБТ 2 РВБ, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок 1 січня 2025 року помер під час проходження військової служби.
На мітингу виступили Гребінківський міський голова Віталій Колісніченко, староста села Володимир Шкарбан, директорка Почаївської гімназії Людмила Бабіченко. Віталій Іванович звернувся до присутніх з проханням зберігати пам’ять про тих, хто гідно жив та віддав своє життя за Україну. Староста Почаївського старостинського округу Володимир Шкарбан розповів про односельця Олександра Петровича, який користувався повагою земляків. «Він ріс в селі, грав у футбол, займався спортом, був головним інженером господарства. Першим приходив на роботу і останнім йшов…», – сказав Володимир Анатолійович.
Право відкрити меморіальну дошку Олександру Петровичу Опанасенку було надане сестрі Героя – Любові Петрівні Надточій. Присутні вшанували загиблих воїнів Хвилиною Мовчання та поклали квіти до меморіальних дощок.
Проникливо звучали слова пісні у виконанні місцевого жіночого ансамблю: «тумани – ніби сум за синами, що не стріли весни…».
