На початку лютого 1812 року народився наш земляк, письменник, байкар, педагог, великий добродій – Євген Павлович Гребінка.
Щороку, до цієї дати, в Гребінці відбувається обласне літературно-музичне свято «Гребінчина світлиця».
Палкими шанувальниками великої людини є учні і учителі Опорного закладу Гребінківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4.
Цього разу учні 1-Б класу та 3-А класу, директор школи Лариса Кохно, заступник директора з навчально-виховної роботи Тетяна Фаєнко, педагоги: Ірина Даценко, Світлана Шапошник, Людмила Швачка, Людмила Шкурко прийшли до пам’ятника Євгену Павловичу, щоб віддати шану нашому земляку.
Учні і вчителі відвідали міський краєзнавчий музей, де працівники музею розповіли цікаві факти із життя Євгена Гребінки.
Гребінківський міський краєзнавчий музей.
Фото Анатолія Чернишенка.
“Годі браття нам мовчати”
Є. Гребінка
Наш земляк, Євген Гребінка, був серед тих, хто впроваджував українську літературну мову.
Він продовжував те, що розпочав Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко. Саме їх діяльність, популяризації української літературної мови допомогла Тарасу Шевченку у його поетичній діяльності. Саме він своїми творами показав багатство української мови.
Живучи в Петербурзі Гребінка змушений був писати російською мовою. Цим він заробляв гроші, щоб оплачувати навчання братів і сестри, які приїхали до столиці.
Лише в 1841р. Євгену Павловичу вдалося видати збірку українських творів “Ластівка”, де крім творів Тараса Шевченка були вміщені і його твори українською мовою: “Так собі до земляків”, “Дядько на дзвіниці”, “Хлопці”, “Українська мелодія”, “До побачення”.
В 1843році Гребінка надіслав до часопису “Молодик”, який видавався Іваном Бєцьким в Харкові, свої вірші на українській мові і серед них вірш “До своїх хлопців”
Але цей вірш не був опублікований, його не пропустила царська цензура. Рукопис цього вірша зберігався разом із архівом Бєцького в рукописному відділі бібліотеки ім. Леніна в Москві.
В 1988 році наш земляк, краєзнавець Олексій Припутень, знайшов його саме там і привіз копію до Гребінки, щоб передати краєзнавчому музею.
Ні в одній збірці творів Гребінки він не публікувався. Хоча цей вірш написаний майже 200 років тому він є актуальним в наш час.
Адже Гребінка возвеличує нашу рідну мову, мову вільних героїчних козаків, які боронили нашу землю від ворогів.
Його заклик боронити свою мову, культуру є актуальним коли наш народ бореться за свою незалежну державу.
Цей вірш є посланням до українців, особливо до тих, які навіть в даний час не хочуть зрозуміти, що мова, культура це те, без чого не може існувати нація. І саме те, що “нет разницы на каком языке говорить” і призвело до того, що зараз росіяни знищують не тільки нашу культуру, а й вбивають і викрадають наших дітей, майбутнє Української нації.
Тож, шановні земляки, які ще не зрозуміли, яка роль мови, релігії в загалі культури в житті нашої нації, прислухайтеся до мудрих слів нашого земляка, який жив ще у XVIII столітті і прочитайте цей вірш-заклик нашого славетного земляка, патріота України Євгена Павловича Гребінки.
“До
своїх хлопців”
Годі, братця, нам мовчати!
Довго ми мовчали,
Як другії про всячину
Не вість що співали.
Часом в сім’ї так буває:
Два брати розумних,
Третій – дурень, кажуть люде.
А за що? – не знають!..
Воно, може, і від того,
Що він, неборака,
Бачить, які кругом дурні, –
З ними не балака.
Годі ж, братця, нам мовчати,
Станемо співати:
Нехай наші пісні слуха
Старенькая мати,
Ріднесенька Україна,
Хай вона послуха,
Як билися Наливайко,
Півторакожуха,
Шах, Підкова, Остряниця
І другі гетьмани,
Як гуляли чайки наші
На синім лимані,
Як лицарство січовеє
Під Царьград ходило
І шаблею Чорне море
Собі полонило,
Хіба ж слово наше, братця,
Не Божеє слово?
Чим же наша від другої
Поганшая мова?
Як козаки плюндрували
Погану невіру
І як часом погибали
За святую віру.
Заспіваймо, як наш Дніпро
Пороги руйнує,
А дуб старий схиливсь над ним
Та чогось сумує.
Зелений степ, як килим той,
Окинувсь квітками,
І щебечуть соловейки
Темними садами.
Біля саду кониченько
Стоїть довгогривий,
А в садочку з дівчиною –
Козак чорнобривий:
Цілуються, милуються,
Мов ті голуб’ята.
Гарно всюди та весело.
Що тобі й казати!..
Нуте ж, хлопці, обзивайтесь!
Годі вам мовчати! –
