Наше місто завжди може пишатися вихованцями та вихованками дитячо-юнацької спортивної школи.
Про призерок Чемпіонатів України, вихованок тренерки з легкої атлетики Олени Тарасюк – Вікторію Козін та Юлію Велику – не раз писала наша газета. Сьогодні розповідаємо про талановиту легкоатлетку Вікторію Баранівську – Чемпіонку України, переможицю Чемпіонату Асоціації балканських легкоат-летичних федерацій (ABAF) з потрійного стрибка, рекордсменку, членкиню збірної України з легкої атлетики.
21- річна спортсменка цього року привезла в Україну не одну золоту медаль з європейських змагань. На початку року у столиці відбувався Командний Чемпіонат України-2024 з легкої атлетики у приміщенні, паралельно з ним проходив Чемпіонат країни серед багатоборців усіх вікових категорій. У змаганнях в столичному легкоатлетичному манежі брали участь 408 атлетів та атлеток з 24-ох регіонів України. На цих змаганнях володаркою “золота” і титулу чемпіонки України стала наша Вікторія Баранівська. Вона у своїй заключній спробі потрійного стрибка продемонструвала результат рівня майстра спорту України – 13 метрів 75 сантиметрів, установивши рекорд у приміщенні.
З командного Чемпіонату України серед дорослих та молоді, що проходив у травні у Луцьку,Віка привезла бронзу. А ось на літньому Чемпіонаті з легкої атлетики, що проходив у Києві, вона встановила рекорд потрійного стрибка на повітрі – 13.94 та виборола золоту медаль. Віка також привезла “золото” та “срібло” зі студентської Універсіади України.
Вікторія Баранівська цього року ставала призеркою та переможницею легкоатлетичних чемпіонатів у Кракові та Стамбулі, була на зборах у Франції. Зараз спортсменка продовжує тренування у Хмельницькому, має щільний графік занять. Лише на декілька днів Віка приїхала додому, щоб перепочити.
Ми зустрілися з нашою чемпіонкою та її тренеркою Оленою Тарасюк,і розпитали про шлях у спорті.
-Олено Юріївно, як Вам вдається підготувати таких успішних спортсменок?
– Я щиро люблю свою роботу. Лише фанатично віддані спорту тренери можуть дати дітям шанс розвиватися, ставати лідерами та досягати своїх п’єдесталів у спорті. Не просто розгледіти спортивні таланти. У мене є великий життєвий приклад, як це робив мій батько – Юрій Антонович Тарасюк. Спочатку всі вихованці секції легкої атлетики тренуються за системою багатоборства. Не лише бігають різні легкоатлетичні дистанції, а й стрибають, “випробовують” біг з бар’єрами.
– Як складалися перші тренування для Віки? Що їй вдавалося виконувати відразу?
– Я помітила Вікторію, ще як вона була ученицею п’ятого класу Гребінківської гімназії. На районних змаганнях з чотириборства дівчинка вправно метала м’яч та бігла 600 метрів. Я побачила в її очах бажання перемогти. А вже, коли Віка стала шестикласницею, тато привів її на тренування до ДЮСШ. Разом з Юрієм Антоновичем ми розпочали все з нуля. Вікторія завжди була працелюбною, наполегливо тренувалася і знала, що робити. Спочатку виконала перший спортивний розряд з бігу на 400 метрів. Готуючись до обласних змагань, ми запропонували спортсменці спробувати стрибки в довжину та потрійний стрибок. І Вікторія з восьми бігових кроків стрибнула з результатом 10.60. Потім у нашому манежі на змаганнях дівчинка виконала потрійний з результатом 11.20. Вже наступного року Вікторія Баранівська виконала другий дорослий розряд з потрійного стрибка з результатом 11.65 на Легкоатлетичному турнірі на призи Юрія Білонога у Сумах.
– Вікторіє, коли у Вас з’явилося бажання займатися спортом?
– У мене було веселе рухливе дитинство в селі. Я з хлопцями грала у футбол на стадіоні, бо там грав мій брат Максим. У футбол грав і тато. Я спочатку записалася на футбольну секцію. Та коли батьки побачили мої збиті коліна, відмовили від тренувань. Тоді мою спортивну енергію спрямували на заняття в секції легкої атлетики.
– Після закінчення школи Ви пішли навчатися на вчителя фізичної культури. Зрозуміли, що спорт – це ваше покликання?
– Так, я бачила себе лише в спорті, тому й вступила до навчально-наукового інституту фізичної культури Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка. Але навчання припало на ковідні часи карантинів та обмежень. Змагання майже не проводилися, тренування теж змінилися. Всі плани “добила” війна в Україні. Я повернулася в Гребінку. “Вигоріла” повністю…
– Як Вам вдалося віднайти сили і продовжити тренування?
– Моя депресія була затяжною. Я ще намагалася підтримувати форму – бігала з сестрою на стадіоні. А потім сказала батькам: “Все, я вже награлася. У вузі довчуся, але зі спортом – все…”. Але раптом до мене зателефонувала Олена Юріївна і запросила на тренування в ДЮСШ. Ми довго говорили… І тренерка віднайшла слова, щоб повернути мене в спорт. А спорт притягує. Я з дитинства була “заряжена” на тренування. Тому поринула в “це” знову з головою. Тренувалася завзято, адже втратила форму і м’язи “не слухалися”.
– Олено Юріївно, як Ви поєднували тренування легкоатлеток-школярок і студентки?
– Було не просто. Але я знала, що не пробачу собі, якщо не спробую. Довелося звертатися до спортивної бібліотеки мого батька, шукати в інтернеті, вивчати самотужки методику жіночого потрійного стрибка. Адже спортивна школа виховує лише дітей, специфіка тренувань для дорослих – інша. Юрій Антонович часто казав: “Треба завжди вчитися, а то зачерствієш і перестанеш бути тренером”. І я разом з Вікою вчилася. Нам вдалося повернути спортивну форму і відновитися.
– Пані Олено, коли Ви побачили результат спільної наполегливої праці?
– На початку повномасштабної війни змагання в Україні майже не проводилися. Перший раз ми з дівчатами виїхали на Легкоатлетичний турнір в Камянці-Подільському. На цих змаганнях був присутній Вадим Вікторович Крушинський – один з найуспішніших тренерів з легкої атлетики в Україні. Він запросив нас на місяць до Хмельницького. Юлія Велика, Вікторія Козін та Вікторія Баранівська разом зі мною розпочали тренування на стадіоні “Поділля”. Вражала база спортивного закладу, сучасне обладнання для тренувань. Це вже інший рівень спортивних занять. Наша ДЮСШ не може створити спортсменам такі умови. Звичайно, результати спортсменок не забарилися. Віка пройшла відбір на Чемпіонат Європи серед молоді. З результатом 12.95 у потрійному стрибку зайняла 15 сходинку на Чемпіонаті Європи. Потім виконала нормативи майстра спорту з потрійного стрибка на змаганнях у Луцьку.
– Олено Юріївно, що, на Вашу думку, допомагає Вікторії перемагати?
– Віка завжди йде до своєї мети. Її ставлення до спорту. Для неї спорт – це не “фізра”(фізкультура – авт.), а наполегливі тренування.
– Вікторіє, а що для вас спорт?
– Я точно знаю, що спорт – це мій вибір. Це моя жертва. Адже звичайне життя для професійного спортсмена чи спортсменки не підходить. Багато в чому потрібно себе обмежувати, дотримуватися режиму, правильного харчування. Навіть, приїхавши додому, я не можу займатися тим, чим хочу. Не варто плавати в річці та засмагати на сонці, адже ці заняття змінюють тонус м’язів, послаблюють їх…Та це мій свідомий вибір.
– Дякую вам за розмову.
Наталія Стеценко.
Фото авторки та із сімейного архіву родини Баранівських.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом.
