Ці слова належать Мілені Рудницькій -українській соціологині, педагогині, журналістці, письменниці, докторці філософії, одній з ідеологинь українського жіночого руху, посолці до польського Сейму, громадській діячці на еміграції. 15 липня виповнюється 132 роки з дня народження цієї талановитої та багатогранної жінки.
Сьогодні час відкрити для себе Мілену Рудницьку – очільницю низки жіночих рухів та об’єднань, політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги», редакторку двотижневика «Жінка», учасницю і репрезентантку української жіночої спільноти на міжнародних жіночих з’їздах, двічі делегатку польського Сейму.
Як зазначає дослідниця та філософиня Вероніка Пугачна у публікації на сайті«Гендер в деталях»https://genderindetail.org.ua/library/istoriya-i-pamyat/chogo-my-mozhemo-navchitysya-v-mileny-rudnytskoi.html: «У її роботі переплітаються українське й жіноче питання, і ми бачимо наснажливий приклад, як фемінізм та обстоювання прав і інтересів українського народу йдуть поруч, посилюючи одне одного».
Мілена Рудницька народилася у місті Зборові, що на Тернопільщині. Сербським ім’ям Мілена завдячує батькові Іванові, котрий після закінчення юридичного факультету Львівського університету працював нотаріусом у різних містечках західної частини України. Мати Іда після завершення початкової школи займалася вихованням п’ятьох дітей. Після раптової смерті чоловіка 1906 р. Іда з дітьми переїхала до Львова…
Початкову освіту Мілена отримала вдома. Згодом відвідувала класичну гімназію у Львові, а 1910 р. вступила на філософський факультет Львівського університету, де отримала диплом учительки філософії і математики. Пані Мілена продовжила навчання у Відні, працювала над дисертацією «Математичні основи естетики Ренесансу».
Окрім цього вона була потужною громадсько-політичною діячкою. Саме її двічі обиралиделеаткою сейму Польщі від Українського національно-демократичного об’єднання. У парламенті вона захищала українську справу – культуру, мову, освіту, церкву – як у його комісіях (освітній та закордонних справ), так і на численних виступах.
Мілена Рудницька перша заявила на увесь світ про Голодомор в Україні – на конференції у Відні, 16–17 грудня 1933 року. Вона виступила із закликом здійснювати тиск на радянську владу. На жаль, до неї не дослухалися…
Пізніше у своїй праці «Боротьба за правду про Великий Голод» пані Мілена напише: «Двадцять п’ять років тому, навесні 1933-го року, масовий голод на Україні, зорганізований Кремлем для зламання опору українського селянства проти колективізації та для приборкання непокірливого українського люду, дійшов був до вершкового пункту… Уся Україна, вздовж і впоперек, була дослівно вкрита трупами… Нема сумніву, що Великий Голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усієї своєї історії».
Освічену, талановиту та цілеспрямовану Мілену Рудницьку в 1928 році обрали головою Союзу українок. Вона прагнула, щоб Союз українок став національною жіночою організацією універсального типу, яка б представляла та задовольняла інтереси жінок різного віку та соціального статусу.
Рудницька була однією з перших ідейних натхненниць українського жіночого руху. Вона висвітлювала проблему важкого становища жінок, особливо в освітній сфері, відстоюючи правомірність руху за емансипацію жінок, їхнє право на громадсько-політичну діяльність, що було характерним для тогочасних західноукраїнських земель.
Із 1919 року Рудницька почала виступати зі сторінок у пресі на захист прав і свобод жінок, піднімаючи найбільш гострі питання новітнього жіночого руху: «… як помирити нам обов’язки матері й хазяйки з одного боку – з обовязкамипубличними, з обовязкамисвойого звання та з своїми особистими аспіраціями до знання , до повного розвою своїх духовних сил і талантів, до повної самостійности – з другого?» . Серед важливих прав жінок Рудницька називала охорону жіночої праці, державну охорону материнства, здобуття освіти, однакову з чоловіками оплату праці тощо.
У 1924 році в статті «Новий тип жінки» М. Рудницька писала, що сьогоднішня жінка є інша, вона є витвором жіночого визвольного руху. А нове економічне та соціальне становище – змінило її психіку, звичаї та погляди щодо жіноцтва, створило нові взаємини між жінкою і суспільством. Найхарактернішою рисою модерної жінки, – на її думку, – це її самостійність, що в найширшому значенні цього слова одна з «головних точок програми жіночого руху» . Далі Рудницька вказує, що сучасна жінка свідомо творить своє власне життя, вона є більш відповідальна, має власне переконання, не піде проти власної совісті заради вигоди, сама вибирає сферу діяльності, власної долі, визначає життєву мету, стає активною. Нова жінка переконана, що лише тоді, коли сама є щасливою, зможе виконати як слід свої обов’язки дочки, жінки, матері .
Про нові небезпеки для жіночого руху Рудницька вказує у статті «Жіночий рух і молодь». Вона вважає, що існує принципіальна протилежність між жіночим рухом та інтересами нації, що феміністичні ідеї для нашої жіночої молоді чужі. Борчиню за права жінок дивує й болить легкодушність молоді, яка заперечує їхню працю і відвертається від їх ідей. Вона пише: «Іншим разом чуєте з уст жіночої молоді твердження, що з моменту, коли жіночий рух добув політичну рівноправність, то одночасно втратив рацію свого існування, бо осягнув свою остаточну мету». Рудницька нагадує молодому поколінню, що суттю жіночого руху не є тільки боротьба за рівні права, що це є лише необхідна передумова, аби жінка могла виконати своє покликання та свою роль у громадянстві. А сам жіночий рух, який заперечують дівчата, живе в них, і свідомо або несвідомо творить складову частину їхньої істоти. Каже, що дівчата не мають соромитися бути феміністками, бо це означає бути собою, бути автономною особистістю. Оскільки фемінізм сприяє вияву творчих можливостей жінки, то тим самим він сприяє життєздатності нації.
Подальша доля громадської діячки складалася на еміґрації. У 1939 році, після окупації західної частини України більшовиками Мілена Рудницька переїхала до Кракова, згодом – до Берліна та Праги. У повоєнний період працювала над відновленням діяльності Союзу українок. Була однією з засновниць Української національної ради та її представником у Швейцарії. Очолювала Український допомоговий комітет. Упродовж усього життя вона відстоювала і пропагувала українську ідею та незалежність жінки.
Пані Мілена завжди була надзвичайно принципова в тих питаннях, де компромісу не могло бути, завжди стояла на боці правди. Уже будучи в старшому віці, Мілена Рудницька, через глибокі внутрішні переживання й розчарування тодішньою дійсністю, свідомо відмовилася від їжі. Обірвалося життя видатної діячки в Мюнхені 29 березня 1976 р.Після проголошення Україною незалежності стало можливим перевезти останки Мілени Рудницької на батьківщину. Похована вона у Львові на Личаківському кладовищі.
Мілена Рудницька була патріоткою і феміністкою, вона вірила в демократичне майбутнє незалежної України!
Наталія Стеценко.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу.
