Олена Пчілка – геніальна жінка в українській історії та літературі, 175 років тому народилася на Полтавщині. Справжнє ім’я письменниці – Ольга Петрівна Косач.
Вона – перша жінка-академікиня, націоналістка, модниця і феміністка, аристократка з міста Гадяч, представниця інтелігентного роду Драгоманових і дружина впливового юриста Петра Косача, мати шістьох дітей, серед яких – славетна Леся Українка.
Пані Ольга у свої часи була видатною та відомою як педагогиня, прозаїкиня, поетеса, драматургиня, перекладачка, вчена, громадська діячка. А ще вона була журналісткою, видавчинею, етнографи-нею та збирачкою фольклору.
Олена Пчілка була активною учасницею громадського і літературного життя України, спілкувалася з Панасом Мирним, Іваном Франком, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком. Вона видавала щотижневий громадський і літературно-науковий журнал “Рідний край”, гуртувала коло себе письмен-ницьку спільноту.
Усе життя Олени Пчілки – це відстою-вання самобутності української мови і літератури.
Вилучена тоталітарним режимом, художня спадщина Олени Пчілки сьогодні повертається до нас.
На сайті https://ukrainky.com.ua/olena-pchilka-8-skandalnyh-faktiv-pro-mamu-lesi-ukrayinky/ визначено десять цікавих та маловідомих фактів про нашу землячку – Ольгу Петрівну Косач. По-перше, вона адаптувала світову класику – від Овідія до Гюго, написала чимало літературно-критичних статей про Старицького, Лисенка та нашого земляка, Євгена Гребінку. А її збірку віршів “Думки-мережанки” цитувала вся тодішня творча еліта.
По-друге, після народження Лесі, Ольга Петрівна дуже погано почувалася, і їй приписали відпочинок на курорті, куди вона й поїхала. Її чоловік Петро Косач для догляду за немовлям узяв відпустку на службі (а був він на той час головою Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників). Тож він став першим українським чоловіком, котрий пішов у так звану “декретну” відпустку.
По-третє, Олена Пчілка стала першою збирачкою і знавчинею українського орнаменту. Першою впорядкувала і видала книжку про особливості і види наших розписів, узорів з 23 кольоровими замальовками писанок і вишивок. Олена Пчілка взагалі була закохана в етнографію: записувала пісні, обряди, народні звичаї і найбільшу свою колекцію вона склала, мешкаючи з чоловіком і дітьми в Новоград-Волинському. Дослідження Пчілки “Українське селянське малювання на стінах” стало повноцінною науковою роботою.
Четвертий факт – Олена Пчілка першою запровадила моду на вишиванки серед тогочасних жінок. Вона сміливо змінювала ошатні аристократичні сукні і пишні зачіски на народний український стрій з косою та вінком і так виходила не лише до гостей свого дому, а й в люди – у справах, на заходи, зустрічі, що в час русифікації і заборони усього українського було викликом. П’ятий цікавий факт – вона першою з жінок взялася модернізувати і реформувати українську мову. Мову століттями спрощували до рівня сільських говірок. А Олена Пчілка разом зі Старицьким, Франком, а потім з донькою Лесею Українкою взялася за реформування мови. Саме Олені Пчілці, наприклад, належать звичні зараз, а колись неіснуючі слова “палкий”, “променистий”.
Факт шостий – Пчілка видала перший феміністичний альманах “Перший вінок”. Ольга Петрівна заснувала його разом з подругою Наталією Кобринською у Львові і давала можливість видатним жінкам того часу – письменницям, активісткам – друкувати свої оповідання, маніфести, роздуми. В цьому альманасі Олена Пчілка публікувала й свої феміністичні оповідання -“Товаришки”, “За правдою”, “Світло добра і любові”.
Факт сьомий: Ольга Петрівна всіма силами протистояла русифікації – навіть дітей не віддавала до російськомовних шкіл, навчаючи їх вдома. На відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві Олена Пчілка виступила українською, попри царську заборону і ризик арешту. Вона була єдиною жінкою, яка увійшла і поїхала в складі делегації українських інтелігентів на перемовини до царського прем’єра графа Вітте добиватися скасування заборони друкувати книжки і викладати в школах українською.
Факт восьмий – понад 10 років була видавчинею патріотичного журналу “Рідний Край”. За власний кошт видала “Співомовки” Степана Руданського і скуповувала українські книжки для клубної бібліотеки. У 1920 році, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії Ольга Петрівна огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. За націоналістичні виступи Пчілку навіть хотіли заарештувати, але відпустили за умови виїзду з міста.
Факт дев’ятий: Ольга Петрівна стала першою жінкою-академікинею. З 1925 року вона – членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук, створеної після встановлення радянської влади. Працювала в різних наукових комісіях аж до смерті у 1930 році. Фактично, статус академікині і вік врятували Олену Пчілку від репресії за антибільшовицькі погляди: коли до неї, вже вісімдесятирічної, прийшли чекісти з ордером на арешт, то просто пожаліли і залишили вдома.
Факт десятий: її донька Ольга Косач-Кривинюк в роки війни вивезла маму за кордон і зберегла частину сімейного архіву.
Ми поспілкувалися із сучасною дослідницею творчості Олени Пчілки – Світланою Семенко, кандидаткою філологічних наук, професоркою, завідувачкою кафедри журналістики Полтавського національного педаго-гічного університету імені В.Г.Короленка. Пані Світлана говорить про Ольгу Петрівну Драгоманову-Косач, як про жінку – “університет”, жінку – епоху. “Вона, одна з небагатьох, стояла у витоків українського націоналізму, впливала на розвиток української національної ідеї, формувала українську літературу та підтримувала боротьбу полтавок за свої права “, – каже пані Світлана. Дослідниця, як приклад, наводить слова Олени Пчілки про те, що в ті часи вся свідома українська інтелігенція помістилася в одному вагоні поїзду, який їхав у Полтаву на відкриття пам’ятника Івану Котляревському. “Саме творчості земляків та землячок Олена Пчілка приділяла велику увагу, коли була редакторкою “Газети Гадяцького Земства” та видавала журнал “Рідний край”. На сторінках часописів друкувалася жіноча поезія, яка вносила новий струмінь в українську літературу” – говорить пані Світлана. Вона також з захопленням розповідає про те, як несподівано бачити українських дівчат на німецьких вулицях, в університетських аудиторіях, а Олена Пчілка пише про це в оповіданні “Товаришки”, як про буденне явище свого часу. Пані Світлана каже, що літературознавці сходяться на тому, що в цьому оповіданні багато автобіографічних елементів. То щоб краще зрозуміти постать Олени Пчілки, варто прочитати оповідання “Товаришки”!
Наталія Стеценко.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу.
Фото з Інтернет-джерел.
