Багато кому ще з раннього дитинства втовкмачували цю істину спочатку вдома дідусі та бабусі або батьки, а згодом в школі. Мені казали в дитинстві: «Не радій, коли знайдеш чужі гроші, краще не бери і пильнуй добре свої, щоб не згубити!»
Чому взагалі крадуть? У радянські і пострадянські часи люди йшли на ці кроки, аби мати можливість годувати сім’ю. Це стало своєрідною звичкою і навіть уже при наявності заробітної плати та нормальних умов праці викорінити її поки не вдається. Дехто розповідав такі історії, що на крадіжці заставали цілком пристойних людей. Які потім щиро каялися, обіцяли усе повернути сторицею аби лиш не було розголосу. Мабуть у свідомості цих людей міцно заклався фундамент: «колгоспне — спільне, а значить, моє».
Ще якось зрозуміти можна, але не виправдати, крадіжки продуктів – картоплі з городу чи цибулі чи часнику. Може до такого вчинку підштовхує голод?! Хоча чому цей інстинкт не спрацьовує в інший бік – посадити в себе на городі, виростити і їсти чи продавати.
Ще одним нашестям щороку тепер стали крадіжки півоній. У перший рік, як пропадали ці квіти за ніч із прибудинкових клумб та кладовищ, яких тільки версій не було. Говорили, що з них якість ліки чудодійні роблять. А виявилося все дуже просто. Квіти скуповують тут і везуть у столицю чи інші великі міста і там продають уже у квіткових крамницях за більші гроші. Але чому нікого не цікавить де ж ростуть ті півонієві поля, що квітів так багато у переходах та модних квіткових бутіках…Ну добре, квіти, як бур’ян, на наступний рік відростуть. Хоча моральну шкоду інколи найважче оцінити.
«…А я сьогодні приїхала на кладовище до свого чоловіка полити квіти, а у нього біля пам’ятника зацвіла біла троянда. То що ви думаєте, якесь п…о (інакше не назвеш ) зрізало під самий низ. І дуже страшно, що воно віднесло і подарувало, або в школу на випускний, або дівчинці. Яке кощунство і це вже другий рік відбувається, то не бояться ні людей, ані Бога…»
Такі і подібні повідомлення та коментарі писали люди під постом про викрадення розсади. На вулицях міста, в районі Городища, невідомі йшли вночі по людських городах і копали вже висаджену розсаду помідорів, перців. Вибирали найкращу. Серед інших постраждали літні одинокі люди, які купили ту розсаду за немалі кошти…Звісно ж так простіше, не треба носитися із самої зими з тими черепками, а потім то від морозу, то від сонця ховати. Тепер ось нещодавно мережу збурило повідомлення про викрадення часнику з грядки…
А ось уже кілька днів триває пошук молодого козеняти, яке люди придбали за значні кошти. Посеред дня воно вибігло на вулицю і втекло від господарів. Гуляло вулицями і десь пропало. Господарі відчайдушно шукають, використовують усі можливості. Навіть по камерах відео нагляду дивляться. Козеня, на щастя знайшлося! Зате з’являється багато різних коментарів. Та все ж мораль у них одна: «Навіщо брати чуже?!»
«Якщо не прив’язане, то треба забирати? В людей часник викопали, його теж треба прив’язати?
Навіщо брати чуже і звинувачувати людей, що не так поставили, чи не так посадили (як туї на цвинтарі в молодого воїна)?!»
Цієї весни, здається як ніколи, у місцевих групах дуже багато повідомлень про те що понівечили квіти на могилках, вирізали півонії, викопали туї…
Рано навесні цього року сталося ще одна жахлива подія – на могилі у нашого Героя – захисника нахабно викопали і вкрали туї. Їх посадили побратими, коли приїздили вклонитися пам’яті свого загиблого товариша. Зелені деревця ледь встигли пустити коріння, як прийшло якесь вкрай знахабніле створіння і вирвало їх із землі. Хтозна куди воно їх понесло – чи за випивку віддало чи посадило десь. Але як пережити той біль рідним, в яких ще й досі та рана від втрати найріднішої людини, кровоточить?!
Таких історій дуже багато, на жаль. І винні обов’язково будуть покарані, якщо не людським судом, то Божим.
Використано фото із Інтернету та коментарі під постами.
